Подписаться на RSS-обновление новостей сайта

 
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31
АРХИВ



Закон вiд 18.11.2003 № 1282-IV Про внесення змін до Закону України "Про туризм"

Закон вiд 18.11.2003 № 1282-IV Про внесення змін до Закону України "Про туризм"

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до Закону України "Про туризм"

( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 13, ст.180 )

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

I. Внести зміни до Закону України "Про туризм" ( 324/95-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., N 31, ст. 241; 2001 р., N 32, ст. 172), виклавши його в такій редакції:

"З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про туризм

Цей Закон визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встановлює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов'язані з організацією і здійсненням туризму на території України.

Розділ I

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

туризм - тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування;

турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов'язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін;

туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов'язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об'єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

супутні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких несуттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

характерні туристичні послуги та товари - послуги та товари, призначені для задоволення потреб споживачів, надання та виробництво яких суттєво скоротиться без їх реалізації туристам;

просування туристичного продукту - комплекс заходів, спрямованих на створення та підготовку до реалізації туристичного продукту чи туристичних послуг (організація рекламно-ознайомлювальних подорожей, участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, видання каталогів, буклетів тощо);

місце продажу (реалізації) туристичних послуг - країна, в якій зареєстровано відповідний суб'єкт господарювання, що реалізує туристичний продукт;

місце надання туристичних послуг - країна, на території якої безпосередньо надаються туристичні послуги.

Стаття 2. Законодавство України про туризм

Законодавство України про туризм складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), цього Закону, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них.

Майнові відносини в галузі туризму, засновані на рівності, автономії волі і майновій самостійності їх учасників, регулюються Цивільним ( 435-15 ) та Господарським кодексами України ( 436-15 ) з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачені інші правила, ніж ті, що встановлені цим Законом, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Туристичні ресурси України

Туристичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності.

Напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування відповідно до програм розвитку туризму.

Класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.

Унікальні туристичні ресурси можуть знаходитися на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них. Обмеження доступу до туристичних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем припустимого антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами.

Під час містобудівного планування, проектування, розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів містобудування на територіях рекреаційних зон відповідні органи виконавчої влади, власники об'єктів містобудування повинні передбачати максимальну інтеграцію споруджуваних об'єктів до місцевого соціально-економічного, природного та історико-культурного середовища.

Стаття 4. Організаційні форми та види туризму

Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм.

До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм - подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни.

Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території.

Залежно від категорій осіб, які здійснюють туристичні подорожі (поїздки, відвідування), їх цілей, об'єктів, що використовуються або відвідуються, чи інших ознак існують такі види туризму:

дитячий;
молодіжний;
сімейний;
для осіб похилого віку;
для інвалідів;
культурно-пізнавальний;
лікувально-оздоровчий;
спортивний;
релігійний;
екологічний (зелений);
сільський;
підводний;
гірський;
пригодницький;
мисливський;
автомобільний;
самодіяльний тощо.

Особливості здійснення окремих видів туризму встановлюються законом.

Стаття 5. Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб'єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб'єкти туристичної діяльності), є:

туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність;

інші суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг;

гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи, які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування;

фізичні особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.

Перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Розділ II

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 6. Основні способи та цілі державного регулювання в галузі туризму. Основні пріоритетні напрями державної політики в галузі туризму

Держава проголошує туризм одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки та культури і створює умови для туристичної діяльності.

Реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;

визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;

спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;

визначення основ безпеки туризму;

нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);

ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;

встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;

організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;

визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;

участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму.

Державне регулювання в галузі туризму здійснюється іншими способами, визначеними законом.

Основними цілями державного регулювання в галузі туризму є:

забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав;

безпека туризму, захист прав та законних інтересів туристів, інших суб'єктів туристичної діяльності та їх об'єднань, прав та законних інтересів власників або користувачів земельних ділянок, будівель та споруд;

збереження цілісності туристичних ресурсів України, їх раціональне використання, охорона культурної спадщини та довкілля, врахування державних і громадських інтересів при плануванні та забудові територій;

створення сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, підтримка пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

Основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;

забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;

розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;

розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;

забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб.

Стаття 7. Органи, що здійснюють регулювання в галузі туризму

Регулювання в галузі туризму здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади в галузі туризму, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також іншими органами в межах їх компетенції.

Стаття 8. Повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування в галузі туризму

1. До виключних повноважень Верховної Ради України в галузі туризму належать:

визначення основних напрямів державної політики в галузі туризму;

визначення правових засад регулювання відносин у галузі туризму, їх удосконалення та адаптація із загальновизнаними нормами міжнародного права;

визначення в законі про Державний бюджет України обсягу фінансового забезпечення туристичної галузі.

Верховна Рада України відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) може брати до свого розгляду й інші питання, що стосуються туризму.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради відповідно до їх повноважень:

затверджують регіональні програми розвитку туризму, що фінансуються з бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів;

визначають кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів для фінансового забезпечення регіональних програм розвитку туризму;

контролюють фінансування регіональних програм розвитку туризму за кошти бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів.

2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України здійснює інше нормативне регулювання з питань туризму, історико-культурних заповідників, музеїв, інших закладів культури, вирішує питання щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму тощо.

3. Представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради відповідно до їх повноважень:

затверджують місцеві програми розвитку туризму;

визначають кошти місцевих бюджетів для фінансового забезпечення місцевих програм розвитку туризму;

доручають своїм виконавчим органам фінансування місцевих програм розвитку туризму за рахунок коштів місцевого бюджету;

вживають заходів для стимулювання суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання туристичних послуг.

Стаття 9. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі туризму

Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України:

здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму;

розробляє та затверджує програми розвитку туризму в Україні і фінансує їх виконання відповідно до бюджетного законодавства;

приймає нормативно-правові акти, що регулюють відносини в галузі туристичної діяльності;

забезпечує раціональне використання туристичних ресурсів і вжиття заходів для їх збереження;

сприяє розвитку туристичної індустрії та створенню ефективної туристичної інфраструктури;

вживає заходів щодо забезпечення безпеки туристів, захисту їх прав, інтересів і власності;

організовує та забезпечує реалізацію державної інвестиційної політики в галузі туристичної діяльності;

готує та подає на розгляд Верховної Ради України як складову частину проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік пропозиції щодо обсягів бюджетних коштів для фінансової підтримки проектів і програм з розвитку туризму;

інформує Верховну Раду України про виконання програми розвитку туризму в Україні;

визначає порядок організації рятувальних команд і порядок вжиття рятувальних заходів;

створює державну систему наукового забезпечення в галузі туристичної діяльності;

здійснює міжнародне співробітництво в галузі туризму;

вирішує інші питання, віднесені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України до його повноважень.

Стаття 10. Повноваження центральних органів виконавчої влади в галузі туризму

1. Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму:

організує та забезпечує реалізацію державної політики в галузі туризму, виконання цього Закону та інших нормативно-правових актів;

бере участь у підготовці проектів нормативно-правових актів у галузі туризму, у межах своєї компетенції розробляє і затверджує нормативно-правові акти, узагальнює практику застосування законодавства в галузі туризму, курортно-рекреаційної сфери, вносить пропозиції щодо його удосконалення;

забезпечує реалізацію програм розвитку туризму в Україні;

організує облік туристичних ресурсів України, забезпечує їх раціональне використання та охорону;

бере участь у розробці стандартів, діяльності з метрології та сертифікації, у проведенні робіт з підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері;

організує здійснення контролю за якістю наданих туристичних послуг;

реалізує державну інвестиційну політику в галузі туризму та курортно-рекреаційній сфері;

бере участь у розробці програм облаштування транспортних магістралей об'єктами туристичної інфраструктури;

бере участь у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації кадрів, визначенні пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі туризму та проведенні науково-дослідних робіт у цій галузі;

проводить дослідження туристичного ринку, готує і поширює інформацію про Україну і її туристичні можливості на міжнародному туристичному ринку та всередині держави;

у межах своєї компетенції розробляє, укладає і виконує міжнародні договори в галузі туристичної діяльності, представляє країну у міжнародних туристських організаціях і на міжнародних заходах щодо туризму;

вживає заходів щодо розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку;

сприяє координації діяльності органів виконавчої влади, суб'єктів підприємницької діяльності, їх об'єднань, що здійснюють діяльність у галузі туризму;

надає суб'єктам туристичної діяльності методичну, консультативну та іншу допомогу;

пропонує для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, які надають туристичні послуги, знаки для товарів і послуг;

поширює соціальну рекламу в галузі туризму;

для забезпечення реалізації своїх повноважень, узгодження та врахування інтересів суб'єктів туристичної діяльності утворює координаційно-дорадчий орган.

2. Інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень:

забезпечують реалізацію державної політики в галузі туризму;

здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі туризму;

беруть участь у створенні організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики в галузі туризму.

Стаття 11. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування в галузі туризму

1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень:

здійснюють виконавчі та організаційно-розпорядчі функції щодо організації і розвитку курортно-рекреаційної сфери і туризму;

розробляють проекти регіональних програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

вживають заходів щодо виконання регіональних програм розвитку туризму;

сприяють туристичній діяльності у своєму регіоні і створенню сучасної туристичної інфраструктури;

розробляють і впроваджують заходи для захисту місцевих туристичних ресурсів;

видають дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

аналізують ринок туристичних послуг у межах адміністративно-територіальних одиниць, представляють центральному органу виконавчої влади в галузі туризму необхідні відомості про розвиток туризму в адміністративно-територіальних одиницях;

здійснюють соціальну рекламу туристичних ресурсів, утворюють відповідні інформаційні центри;

сприяють дитячому та молодіжному туризму;

беруть участь у підготовці, перепідготовці і підвищенні кваліфікації кадрів у галузі туристичної діяльності, що фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету;

надають суб'єктам туристичної діяльності методичну і консультативну допомогу щодо організації їх діяльності;

залучають підприємства, установи і організації, розташовані на підпорядкованій їм території, до розв'язання проблем розвитку туризму в регіонах;

подають центральному органу виконавчої влади в галузі туризму пропозиції стосовно включення заходів з регіональних програм розвитку туризму до відповідних програм;

вносять у встановленому порядку до центрального органу виконавчої влади в галузі туризму пропозиції про анулювання відповідної ліцензії;

здійснюють іншу діяльність у галузі туризму відповідно до законодавства.

2. Виконавчі органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень:

розробляють проекти місцевих програм розвитку туризму і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

вживають заходів щодо виконання місцевих програм розвитку туризму;

залучають на договірних засадах підприємства, установи і організації, розташовані на відповідній території, до розв'язання проблем розвитку місцевого туризму та підтримки туристичних ресурсів;

організують проведення інвентаризації туристичних ресурсів місцевого значення;

сприяють охороні і збереженню туристичних ресурсів;

залучають місцеве населення до туристичної діяльності, створюючи нові робочі місця;

сприяють розвитку на відповідній території різних видів туризму.

Стаття 12. Програми розвитку туризму в Україні

Для забезпечення охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, раціонального використання, забезпечення безпеки туризму, конституційних прав громадян на відпочинок та інших прав громадян, патріотичного виховання органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень затверджуються державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму.

Програми розвитку туризму затверджуються з метою реалізації довгострокових пріоритетів країни в галузі туризму і становлять комплекс взаємопов'язаних правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на реалізацію конституційних прав громадян, розвиток туристичної галузі.

Державні цільові, регіональні та інші програми розвитку туризму повинні передбачати заходи щодо забезпечення безпеки в галузі туризму.

Порядок формування, фінансування і реалізації регіональних та місцевих програм розвитку туризму визначається законом.

Розділ III

БЕЗПЕКА ТУРИЗМУ

Стаття 13. Безпека в галузі туризму

Безпека в галузі туризму - сукупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходів, спрямованих на:

забезпечення закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;

інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації;

забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;

заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.

З метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані:

інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;

забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, мотоциклетний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем;

забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги;

забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих;

оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб.

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціально-культурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства.

Організація рятувальних команд і порядок здійснення рятувальних заходів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України.

Стаття 14. Захист інтересів українських туристів за межами України

Держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон.

У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.

Стаття 15. Фінансове забезпечення відповідальності туроператора та турагента

З метою забезпечення прав та законних інтересів громадян - споживачів туристичних послуг туроператор та турагент зобов'язані здійснити фінансове забезпечення своєї цивільної відповідальності (гарантією банку або іншої кредитної установи) перед туристами.

Туроператор для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, які пов'язані з необхідністю покриття витрат туриста з його повернення в місце постійного проживання (перебування), відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Турагент для покриття своєї відповідальності за збитки, що можуть бути заподіяні туристу в разі виникнення обставин його неплатоспроможності чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, та які пов'язані з необхідністю відшкодування вартості ненаданих послуг, передбачених договором, повинен надати підтвердження фінансового забезпечення своєї відповідальності (гарантію банку або іншої кредитної установи) перед туристом, в установленому порядку.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менше ніж 20000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше ніж 10000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше ніж 2000 євро.

Будь-які суми, надання яких гарантується фінансовим забезпеченням цивільної відповідальності туроператора, використовуються виключно для задоволення вимог, що висуваються на підставі та за наявності обставин, зазначених у цій статті.

Відшкодування збитків, заподіяних туристу в разі виникнення обставин неплатоспроможності туроператора (турагента) чи внаслідок порушення процесу про визнання його банкрутом, здійснюється відповідною кредитною установою на підставі заяви туриста, договору на туристичне обслуговування (ваучера) та документів, що підтверджують невиконання туроператором (турагентом) договірних зобов'язань.

Стаття 16. Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок

Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками. Туристи вправі самостійно укладати договори на таке страхування. У цьому випадку вони зобов'язані завчасно підтвердити туроператору чи турагенту наявність належним чином укладеного договору страхування.

Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

Інформація про умови обов'язкового страхування має бути доведена до відома туриста до укладення договору на туристичне обслуговування.

Обов'язкове (медичне та від нещасного випадку) страхування здійснюється один раз на весь період туристичної подорожі.

За вимогою туриста туроператор чи турагент забезпечують страхування інших ризиків, пов'язаних із здійсненням подорожі.

За бажанням туриста з ним може бути укладено угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з анулюванням договору на туристичне обслуговування з ініціативи туриста, або угоду про страхування для покриття витрат, пов'язаних з передчасним поверненням до місця постійного проживання при настанні нещасного випадку або хвороби.

Компенсація шкоди, заподіяної життю чи здоров'ю туриста або його майну, проводиться у встановленому порядку.

Розділ IV

ОРГАНІЗАЦІЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 17. Ліцензування туристичної діяльності

З метою створення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг та забезпечення захисту прав і законних інтересів громадян, захисту навколишнього природного середовища, підвищення рівня туристичного обслуговування здійснюється ліцензування туроператорської та турагентської діяльності.

Суб'єкт підприємницької діяльності, який отримав ліцензію на туроператорську діяльність, має виключне право на надання послуг з оформлення документів для виїзду за межі України. Туроператор може здійснювати також і турагентську діяльність без отримання ліцензії на турагентську діяльність.

Загальний розмір частки туроператора в статутних фондах інших туроператорів України не може перевищувати 20 відсотків їх статутних фондів.

Суб'єкт господарювання не має права у своїй назві використовувати слова "туроператор" і "турагент" без отримання ним ліцензії на здійснення відповідно туроператорської чи турагентської діяльності.

Не може бути видана ліцензія на туроператорську чи турагентську діяльність суб'єкту підприємницької діяльності із назвою, тотожною назві іншого суб'єкта підприємницької діяльності, якому ліцензія видана раніше і інформація про нього внесена до відповідного реєстру.

Стаття 18. Сертифікація і стандартизація у сфері туристичної діяльності

Державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на:

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров'я громадян, охорони майна та довкілля;

класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;

забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

взаємозамінність та сумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;

створення нормативної бази функціонування систем стандартизації і сертифікації товарів, робіт, послуг.

Сертифікація товарів, робіт, послуг у сфері туристичної діяльності здійснюється з метою:

запобігання реалізації товарів, робіт, послуг, небезпечних для життя, здоров'я людей, майна і довкілля;

сприяння споживачам у свідомому виборі товарів, робіт, послуг;

забезпечення дотримання обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

гармонізації стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, що стосуються вимог до об'єктів відвідування і туристичних послуг, взаємодії туроператорів, використання обмежених туристичних ресурсів, якості і видів туристичних послуг.

Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля, порядок проведення сертифікації послуг у сфері туристичної діяльності визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Підтвердження відповідності туристичних послуг здійснюється в установленому порядку.

Стаття 19. Встановлення категорій об'єктів туристичної інфраструктури

З метою підвищення рівня туристичного обслуговування, сприяння споживачам у свідомому виборі туристичних послуг, забезпечення рівних можливостей суб'єктам туристичної діяльності на ринку туристичних послуг, забезпечення захисту прав і законних інтересів, життя, здоров'я та майна громадян, підвищення рівня екологічної безпеки об'єктам туристичної інфраструктури присвоюються категорії якості та рівня обслуговування.

Встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо) відповідної категорії здійснюється за заявою його власника.

Види категорій об'єктів туристичної інфраструктури, порядок їх встановлення та зміни визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Договір на туристичне обслуговування

За договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, турагент) за встановлену договором плату зобов'язується забезпечити надання за замовленням іншої сторони (туриста) комплексу туристичних послуг (туристичний продукт).

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій (електронній) формі відповідно до закону. Договір на туристичне обслуговування може укладатися шляхом видачі ваучера.

До укладення договору на туристичне обслуговування споживачу туристичного продукту має бути надана інформація про:

1) основні вимоги пропонованих до оформлення виїзних/в'їзних документів (паспорт, дозвіл (віза) на в'їзд/виїзд до країни тимчасового перебування), у тому числі інформацію щодо термінів їх оформлення;

2) медичні застереження стосовно здійснення туристичної поїздки, у тому числі протипоказання через певні захворювання, особливості фізичного стану (фізичні недоліки) і віку туристів для участі в поїздці;

3) туроператора (турагента), його місцезнаходження і поштові реквізити, наявність ліцензії на здійснення туристичної діяльності, сертифікатів відповідності та іншу інформацію відповідно до законодавства про захист прав споживачів;

4) розмір фінансового забезпечення туроператора чи турагента на випадок його неплатоспроможності чи неспроможності (банкрутства) та кредитну установу, яка надала таке забезпечення.

До початку надання туристичних послуг споживачу за його вимогою повинна бути надана інформація:

про загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг (за його наявності);

програма туристичного обслуговування;

характеристика транспортних засобів, що здійснюють перевезення, у тому числі їх вид і категорія, терміни стикувань (сполучення) рейсів, а також інша обов'язкова інформація, передбачена кодексами і правилами перевезень (якщо перевезення входить до складу туристичного обслуговування);

характеристика готелів, інших місць розміщення туристів, у тому числі їх місце розташування, класифікація за законодавством країни (місця) тимчасового перебування, відомості про підтвердження відповідності послуг готелю встановленим вимогам, відомості про правила тимчасового проживання, строки і порядок оплати готельного обслуговування, а також інша обов'язкова інформація, передбачена цим Законом, іншими нормативно-правовими актами (якщо готельне обслуговування входить до складу послуг з туристичного обслуговування);

про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього природного середовища, санітарну та епідеміологічну обстановку;

про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування та перебування там;

про види і способи забезпечення харчування під час туристичної поїздки;

про види та тематику екскурсійного обслуговування, порядок зустрічей і проводів, супроводу туристів;

про дату і час початку та закінчення туристичного обслуговування, його тривалість;

відомості про мінімальну кількість туристів у групі, терміни інформування туриста про те, що туристична поїздка не відбудеться через недобір групи;

відомості про страхову організацію, що здійснює страхування ризиків, пов'язаних з наданням туристичного обслуговування, розмір страхових відшкодувань, порядок і умови їх виплати;

про ціну туристичного обслуговування і порядок здійснення оплати;

про місце перебування організації (організацій), уповноваженої туроператором на прийняття претензій туристів, а також про адреси і телефони українських дипломатичних установ у країні тимчасового перебування або місцевих служб, до яких можна звернутися у разі виникнення труднощів під час туристичної поїздки.

Кожна із сторін договору може вимагати внесення змін або розірвання договору у зв'язку з істотними змінами обставин, з яких вони виходили при укладенні договору.

До істотних змін обставин належать:

1) погіршення умов подорожі, зміна термінів подорожі;

2) непередбачене збільшення транспортних тарифів;

3) введення нових або підвищення діючих ставок податків і зборів та інших обов'язкових платежів;

4) різка зміна курсу національних валют;

5) інші підстави, за домовленістю сторін.

Турист вправі відмовитися від виконання договору до початку подорожі за умови оплати туроператору або турагенту фактично понесених ними витрат за послуги, надані до цього повідомлення.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста.

Якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

Зміна ціни туристичного продукту, погодженої сторонами, можлива лише у випадках, передбачених договором, і тільки при істотній зміні обставин, передбачених частиною сьомою цієї статті, але не пізніше ніж за 10 днів до початку туристичної подорожі у випадку, якщо її тривалість становить більше ніж 10 днів, за 5 днів до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить від 2 до 10 днів, за 48 годин до початку туристичної поїздки у випадку, якщо її тривалість становить один день. При цьому збільшення ціни туристичного продукту не може перевищувати 5 відсотків його первісної ціни. У разі перевищення ціни туристичного продукту більше ніж 5 відсотків первісної ціни турист має право відмовитися від виконання договору, а туроператор (турагент) зобов'язаний повернути йому всі раніше сплачені кошти.

Туроператор (турагент) може в договорі з туристом обмежити свою відповідальність розміром подвійної плати вартості туристичного продукту (туристичних послуг), якщо туроператор (турагент) несе перед туристом одноособову відповідальність за шкоду, що виникла внаслідок дій (бездіяльності) одного з виконавців послуг, обумовлених договором.

Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну туриста, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на туристичне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність туроператора.

Стаття 21. Договір на екскурсійне обслуговування

За договором на екскурсійне обслуговування одна сторона (суб'єкт, що здійснює туристичну діяльність) за встановлену договором плату зобов'язується надати за замовленням іншої сторони (екскурсанта) обслуговування, істотною частиною якого є послуги екскурсовода (гіда-перекладача) загальною тривалістю не більше 24 годин, які не включають у себе послуги з розміщення.

Договір на екскурсійне обслуговування укладається за правилами, визначеними цивільним законодавством, у тому числі шляхом видачі ваучера.

Загальні положення про договір на надання послуг застосовуються до договору на екскурсійне обслуговування, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Особа, яка надає екскурсійні послуги, зобов'язана до укладення договору на екскурсійне обслуговування надати екскурсанту необхідну і достовірну інформацію щодо екскурсійного обслуговування, його видів і особливостей, кваліфікації екскурсовода, про порядок і строки оплати екскурсійних послуг, а також надати екскурсанту на його прохання іншу інформацію з питань екскурсійного обслуговування.

Відповідальність сторін за невиконання, неналежне виконання зобов'язань відповідно до договору на екскурсійне обслуговування, порядок припинення договору на екскурсійне обслуговування визначаються відповідно до цивільного законодавства та законодавства з питань захисту прав споживачів.

Стаття 22. Договір на готельне обслуговування

За договором на готельне обслуговування одна сторона (готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення) зобов'язується за дорученням іншої сторони (проживаючого) надати послуги по тимчасовому проживанню (ночівлі) у спеціально обладнаному жилому приміщенні (номері), виконати або організувати виконання інших визначених договором на готельне обслуговування послуг, пов'язаних з тимчасовим проживанням, а проживаючий зобов'язується сплатити за ці послуги встановлену плату.

До послуг, пов'язаних з тимчасовим розміщенням, належать послуги з обслуговування жилого приміщення (номера), харчування (ресторанного обслуговування), із збереження майна і багажу проживаючого, а також інші послуги, надані залежно від категорії готелю.

До відносин за договором на готельне обслуговування застосовуються норми цивільного законодавства, цей Закон, законодавство з питань захисту прав споживачів та інші нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них. Цей Закон застосовується при наданні готельного обслуговування в мотелях, будинках відпочинку, санаторіях, пансіонатах, а також інших місцях, призначених для розміщення громадян.

Готель або інший суб'єкт, що надає послуги з розміщення, зобов'язаний до укладення договору надати необхідну і достовірну інформацію про послуги з готельного обслуговування, їх види і особливості, про порядок і терміни оплати послуг готелю та надати проживаючому на його прохання інші пов'язані із договором і відповідним готельним обслуговуванням відомості, а також іншу інформацію, передбачену законодавством про захист прав споживачів.

Договір на готельне обслуговування укладається як шляхом укладення письмового договору, так і шляхом прийняття готелем заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного чи іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити особу, від якої надходить заявка. У разі прийняття заявки договір на готельне обслуговування вважається укладеним з моменту отримання підтвердження готелю про прийняття замовлення та вказівки можливого початку надання готельного обслуговування з визначеного часу.

Відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю чи майну проживаючого, визначається відповідно до цивільного законодавства, якщо договором на готельне обслуговування не передбачена підвищена відповідальність готелю.

Права й обов'язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором (турагентом) та готелем чи іншим суб'єктом, що надає послуги з розміщення, визначаються загальними положеннями про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними та цим Законом.

Стаття 23. Ваучер

Ваучер - форма письмового договору на туристичне або на екскурсійне обслуговування, яка може використовуватися відповідно до цього Закону.

У договорі на туристичне обслуговування, укладеному шляхом видачі ваучера, мають міститися такі дані:

найменування та місцезнаходження суб'єкта туристичної діяльності, номер ліцензії (дозволу) на відповідний вид діяльності, юридична адреса;

прізвище, ім'я (по батькові) туриста (при груповій поїздці прізвища, імена (по батькові) членів групи);

строки надання і види туристичних послуг, їх загальна вартість;

назва, адреса та номер телефону об'єкта розміщення, його тип та категорія, режим харчування;

розмір фінансового забезпечення відповідальності туроператора (турагента) або межі відповідальності суб'єкта туристичної діяльності за договором агентування;

інші дані, обумовлені характером угоди, складом групи тощо;

дата видачі ваучера.

Ваучер є документом суворого обліку.

Порядок оформлення ваучера та його використання затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 24. Права та обов'язки суб'єктів туристичної діяльності

Суб'єкти туристичної діяльності мають право:

виробляти і реалізовувати туристичні послуги згідно із законодавством;

вносити пропозиції щодо охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;

вносити пропозиції щодо вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;

на встановлення об'єктам туристичної інфраструктури (готелям, іншим об'єктам, призначеним для надання послуг з розміщення, закладам харчування, курортним закладам тощо), власниками яких вони є, відповідної категорії;

на отримання в установленому порядку інформації, необхідної для здійснення їх діяльності, в органах державної влади та органах місцевого самоврядування;

брати в установленому порядку участь у розробці програм розвитку туризму та курортно-рекреаційної сфери;

визначати та оприлюднювати шляхом опублікування загальні умови типового (публічного) договору на надання туристичних послуг;

визначати мінімальну кількість туристів (екскурсантів) у групі;

на відшкодування збитків, заподіяних внаслідок незаконних рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб чи заподіяних суб'єктами туристичної діяльності.

Суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані:

проводити діяльність у галузі туризму, яка підлягає ліцензуванню, лише за наявності ліцензій;

надавати туристичні послуги, що підлягають обов'язковій сертифікації, після проведення такої сертифікації в установленому порядку;

залучати до надання туристичних послуг осіб, які відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам, а у випадках, визначених цим Законом, також мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу;

надавати туристам необхідну і достовірну інформацію про туристичні послуги, права, обов'язки та правила поведінки туристів (екскурсантів), умови страхування, порядок відшкодування завданих збитків, умови відмови від послуг, правила візового митного режиму, перетинання державного кордону та іншу інформацію, передбачену цим Законом;

надавати туристичні послуги в обсягах та в терміни, обумовлені договором;

виконувати вимоги закону щодо забезпечення безпеки туристів, охорони туристичних ресурсів України та довкілля;

вести облікову та іншу визначену законодавством документацію, надавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Стаття 25. Права та обов'язки туристів і екскурсантів

Туристи і екскурсанти мають право на:

реалізацію закріплених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, відновлення і зміцнення здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб, захист і повагу людської гідності;

необхідну і достовірну інформацію про правила в'їзду до країни (місця) тимчасового перебування, а також виїзду з країни (місця) тимчасового перебування і перебування там, про звичаї місцевого населення, пам'ятки природи, історії, культури та інші об'єкти туристичного показу, що знаходяться під особливою охороною, стан навколишнього середовища;

інформацію про наявність ліцензії у суб'єкта, що здійснює підприємницьку діяльність у галузі туризму, дозволів, сертифікатів, інших документів, наявність яких передбачена законодавством;

отримання обов'язкової інформації, що передує укладенню договору;

отримання туристичних послуг, передбачених договором;

особисту безпеку, захист життя, здоров'я, прав споживача, а також майна;

одержання відповідної медичної допомоги;

відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору;

сприяння з боку органів державної влади України в одержанні правових та інших видів допомоги, а громадяни України також і за її межами;

реалізацію інших прав.

Туристи і екскурсанти зобов'язані:

не порушувати права та законні інтереси інших осіб, вимоги законів, які діють на території країни перебування;

виконувати митні, прикордонні, санітарні та інші правила;

поважати політичний та соціальний устрій, традиції, звичаї, релігійні вірування країни (місця) перебування;

зберігати довкілля, дбайливо ставитися до об'єктів природи та культурної спадщини в країні (місці) тимчасового перебування;

дотримуватися умов і правил, передбачених договором про надання туристичних послуг;

надавати персональну інформацію в обсязі, необхідному для реалізації туристичного продукту;

дотримуватися під час подорожі правил особистої безпеки;

відшкодовувати збитки, завдані їх неправомірними діями.

Виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством України та законодавством країни тимчасового перебування.

Розділ V

ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ ТА НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИЗМУ. ОБ'ЄДНАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ТА НЕПРИБУТКОВІ ОРГАНІЗАЦІЇ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 26. Професійна підготовка фахівців у галузі туризму

Професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів у галузі туризму здійснюються державними, комунальними та приватними навчальними закладами в порядку, визначеному законодавством.

Підготовка окремих категорій фахівців туристичного супроводу (гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників тощо), які не потребують здобуття громадянами професійно-технічної або вищої освіти із здобуттям кваліфікації за певним освітньо-кваліфікаційним рівнем, може здійснюватися у встановленому порядку юридичними чи фізичними особами.

Центральний орган виконавчої влади в галузі туризму бере участь у підготовці навчальних планів і програм навчання фахівців у галузі туризму, їх професійній підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації, затверджує перелік посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційні вимоги до них та порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу.

Стаття 27. Наукові дослідження розвитку туризму

Наукові дослідження розвитку туризму проводяться з метою:

наукового забезпечення державної політики в галузі туризму, прогнозування та визначення перспектив його розвитку;

встановлення методик класифікації та оцінки туристичних ресурсів, режиму їх охорони, збереження та відновлення, порядку використання;

обліку гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

розробки пропозицій щодо проектів державних цільових, регіональних та місцевих програм розвитку туризму, а також щодо визначення ліцензійних умов та переліку посад фахівців туристичного супроводу, кваліфікаційних вимог щодо них, удосконалення професійної підготовки фахівців у сфері туристичної діяльності тощо.

Визначення пріоритетних напрямів, керівництво та координація наукових досліджень у галузі туризму належать до компетенції наукового центру розвитку туризму.

Положення про науковий центр розвитку туризму затверджується центральним органом виконавчої влади в галузі туризму.

Стаття 28. Об'єднання суб'єктів туристичної діяльності та неприбуткові організації в галузі туризму

Учасники відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, - юридичні особи та громадяни, які надають туристичні послуги, залежно від мети можуть утворювати об'єднання підприємств, що є юридичними особами чи без створення юридичних осіб, або вступати в такі об'єднання в порядку, визначеному Господарським кодексом України ( 436-15 ) та іншими законами.

З метою реалізації та захисту своїх прав і законних інтересів у галузі туризму суб'єкти туристичної діяльності можуть створювати неприбуткові організації у сфері туристичної діяльності в порядку, визначеному Цивільним кодексом України ( 435-15 ) або Законом України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ) чи іншими законами.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства з метою реалізації та захисту прав і законних інтересів можуть об'єднуватися в громадські організації туристичної спрямованості.

Неприбуткові організації в галузі туризму можуть спрямовувати свою діяльність на:

формування і поширення інформації про туристичні ресурси України;

підготовку пропозицій щодо розвитку туризму, курортно-рекреаційної сфери, охорони туристичних ресурсів України, їх збереження та відновлення, порядку використання;

популяризацію туризму і сприяння його розвиткові;

розробку власних стандартів туристичного, готельного, екскурсійного та іншого обслуговування, схвалення кодексів усталеної практики та правил професійної етики;

впровадження власних систем контролю якості здійснення туристичної діяльності;

пропонування для спільного використання юридичними особами та громадянами-підприємцями, що надають туристичні послуги, знаків для товарів і послуг;

вдосконалення освітніх програм з професійного навчання в галузі туризму, підвищення рівня професійної підготовки працівників і фахівців у галузі туризму;

саморегулювання в галузі туризму;

реалізацію та захист спільних прав і інтересів учасників туристичної діяльності;

вирішення інших завдань, що не суперечать законодавству України.

Громадські організації туристичної спрямованості можуть відповідно до закону представляти інтереси громадян - споживачів туристичних послуг.

Розділ VI

КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ПРО ТУРИЗМ

Стаття 29. Органи, уповноважені на здійснення контролю за діяльністю в галузі туризму

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи у випадках і в порядку, визначених законом, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства з питань туристичної діяльності, проводять перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг, додержання ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності та відповідно до закону накладають стягнення і вживають інших заходів за порушення законодавства в галузі туризму.

Стаття 30. Відповідальність за порушення законодавства в галузі туризму

Порушення законодавства в галузі туризму тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порушеннями законодавства в галузі туризму є:

здійснення туристичної діяльності без отримання відповідного дозволу (ліцензії) або недодержання ліцензійних умов з надання туристичних послуг;

залучення до надання туристичних послуг осіб, які не відповідають встановленим законодавством відповідним кваліфікаційним вимогам та не мають відповідні дозволи на право здійснення туристичного супроводу у випадках, визначених цим Законом;

надання туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, без проведення такої сертифікації в установленому порядку;

ненадання, несвоєчасне надання або надання туристові інформації, що не відповідає дійсності;

порушення вимог стандартів, норм і правил у галузі туризму;

незаконне використання категорії об'єкта туристичної інфраструктури;

порушення умов договору між туристом і суб'єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг;

невиконання розпоряджень уповноважених органів та осіб про усунення порушень ліцензійних умов;

порушення правил щодо охорони чи використання об'єктів туристичної інфраструктури, знищення або пошкодження об'єктів відвідування;

створення перешкод уповноваженій на те законом посадовій чи службовій особі у здійсненні контролю за туристичною діяльністю, у проведенні перевірки якості надаваних (наданих) туристичних послуг або додержанні ліцензійних умов, стандартів, норм і правил щодо здійснення туристичної діяльності;

незаконне втручання у здійснення туристичної діяльності;

розголошення відомостей, що становлять конфіденційну або іншу охоронювану законом інформацію.

Законами може передбачатися відповідальність і за інші порушення у сфері туристичної діяльності.

Стаття 31. Відповідальність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у галузі туристичної діяльності

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у галузі туристичної діяльності за порушення законодавства несуть відповідальність згідно із законом.

Рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законом.

Шкода, заподіяна органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами фізичним чи юридичним особам під час виконання ними покладених на них обов'язків, підлягає відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Стаття 32. Цивільно-правова та інші види відповідальності суб'єктів туристичної діяльності

За неналежне виконання своїх зобов'язань туроператор, турагент, інші суб'єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства.

Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб'єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Спори майнового характеру між суб'єктами туристичної діяльності та споживачами туристичних послуг вирішуються у встановленому порядку з дотриманням вимог цього Закону.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, застосовують заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення суб'єктом господарювання правопорушення та ліквідацію його наслідків.

Стаття 33. Відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства у галузі туристичної діяльності

Суб'єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов'язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Заподіяна туристу моральна (немайнова) шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

Суб'єктам туристичної діяльності, яким заподіяна шкода юридичними чи фізичними особами внаслідок порушення ними законодавства в галузі туризму, збитки відшкодовуються відповідно до закону.

Стаття 34. Порядок розгляду спорів з питань надання туристичних послуг

Спори з питань надання туристичних послуг розглядаються у встановленому законом порядку третейськими судами та судами загальної юрисдикції.

Розділ VII

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО В ГАЛУЗІ ТУРИЗМУ

Стаття 35. Міжнародні договори України в галузі туризму. Участь України в міжнародних туристичних організаціях

Правову основу міжнародного співробітництва в галузі туризму становлять міжнародні договори України, укладені відповідно до Закону України "Про міжнародні договори України" ( 3767-12 ).

Держава сприяє розширенню та зміцненню міжнародного співробітництва в галузі туризму на принципах і нормах, розроблених Всесвітньою туристською організацією (ВТО).

Органом державної влади, що забезпечує представництво і реалізацію інтересів України в галузі туризму у відносинах з іншими країнами та з міжнародними туристичними організаціями, є центральний орган виконавчої влади в галузі туризму, який у встановленому порядку бере участь в укладенні міжнародних договорів з питань туризму.

Україна бере участь у діяльності міжнародних туристичних організацій відповідно до міжнародно-правових зобов'язань України та статутних документів таких організацій.

Стаття 36. Представництва України в галузі туризму за межами України

З метою розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку та ефективного використання її туристичних ресурсів окремі повноваження з представництва інтересів України в галузі туризму за межами України покладаються на її торгові представництва.

За поданням центрального органу виконавчої влади в галузі туризму Кабінет Міністрів України може відкривати за межами України туристичні представництва. Порядок створення, діяльності і ліквідації туристичних представництв визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до міжнародних договорів України.

Стаття 37. Особливості здійснення діяльності в Україні іноземними суб'єктами туристичної діяльності

Юридичні особи, створені за законодавством інших держав, іноземці та особи без громадянства здійснюють туристичну діяльність на території України відповідно до міжнародних договорів України в порядку, визначеному законом.

Іноземні юридичні та фізичні особи можуть здійснювати туроператорську та турагентську діяльність шляхом утворення підприємств за законодавством України та отримання в установленому порядку ліцензій на здійснення відповідної діяльності.

Туристичний супровід, що здійснюється на території України, може надаватися фахівцями туристичного супроводу, громадянами України та особами, які постійно проживають на території України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Посередницька діяльність на території України з укладення договорів на туристичне обслуговування з іноземними суб'єктами туристичної діяльності не допускається. Така діяльність може здійснюватися лише через туроператорів, створених за законодавством України.

Угоди, укладені з порушенням вимог цієї статті, є недійсними.

Розділ VIII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2004 року.

2. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Фізичні і юридичні особи, які отримали ліцензії на організацію іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійну діяльність до дня офіційного опублікування цього Закону, до 1 квітня 2004 року можуть безкоштовно на термін дії ліцензії старого зразка отримати ліцензію на провадження туроператорської чи турагентської діяльності за умови виконання вимог цього Закону та Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ).

4. Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

5. Пункт 50 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ( 1775-14 ) (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., N 36, ст. 299; 2001 р., N 22, ст. 105) викласти в такій редакції:

"50) туроператорська та турагентська діяльність".

Президент України Л.КУЧМА

м. Київ, 18 листопада 2003 року N 1282-IV


Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)

Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 15 березня 2006 р. N 297

Київ

Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)

Кабінет Міністрів України постановляє:

Затвердити Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), що додається.

Прем'єр-міністр України  

Ю. ЄХАНУРОВ  

Інд. 28

ЗАТВЕРДЖЕНО
постановою Кабінету Міністрів України
від 15 березня 2006 р. N 297 

ПОРЯДОК
надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)

1. Цей Порядок регулює питання надання юридичними та фізичними особами послуг з тимчасового розміщення (проживання).

2. Готелі та інші об'єкти, призначені для надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) (далі - засоби розміщення), поділяються на:

колективні - засоби розміщення загальною кількістю місць 10 або більше, в яких надають місце для ночівлі в кімнаті чи іншому приміщенні і за які справляється плата за встановленими цінами;

індивідуальні - житло, в якому за плату або безоплатно надається обмежена кількість місць (менш як 10). У такому засобі одиниці розміщення (кімнати, житло) повинні бути відокремлені одна від одної.

3. Послуги з тимчасового розміщення (проживання) - це діяльність юридичної та фізичної особи з надання місця для ночівлі у засобі розміщення за плату, а також інша діяльність, пов'язана з тимчасовим розміщенням (проживанням), передбачена законом.

4. До послуг з тимчасового розміщення (проживання) не належать:

розміщення юридичною особою своїх працівників у засобі розміщення, що йому належить;

розміщення осіб, з якими укладається договір про наймання житла на строк, що перевищує один місяць (для курортів строк визначається місцевими органами виконавчої влади);

розміщення осіб, які навчаються у навчальному закладі, у засобі розміщення, що належить цьому закладу;

безоплатне розміщення фізичною особою членів своєї сім'ї або інших осіб.

5. Юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) у колективних засобах розміщення, зобов'язані вести книгу відгуків і пропозицій, яка зберігається у доступному для споживачів місці, своєчасно надавати повну та достовірну інформацію про документи, якими вони керуються під час надання послуг, перелік послуг, їх вартість та умови одержання, правила ефективного і безпечного користування засобом розміщення, найменування та адресу виконавця послуг, адреси і номери телефонів органів, що забезпечують державний захист прав споживачів.

6. Фізичні особи - власники або орендарі колективних засобів розміщення надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) за умови державної реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності.

7. Фізичні особи - власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) без державної реєстрації їх як суб'єктів підприємницької діяльності.

Фізичні особи - власники або орендарі індивідуальних засобів розміщення зобов'язані подавати у визначений законодавством строк органу відповідної податкової служби декларацію за встановленою формою про дохід, отриманий від надання таких послуг, вести книгу реєстрації, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові мешканця, рік народження, місце проживання (перебування) та документ, який посвідчує особу, дата прибуття та вибуття, вартість наданих послуг. Статистичні відомості подаються до місцевих органів виконавчої влади за встановленою ними формою.

8. Послуги з тимчасового розміщення (проживання) підлягають обов'язковій сертифікації стосовно безпеки для життя та здоров'я людей, захисту їх майна та охорони довкілля в порядку, встановленому законодавством.

9. Плата за надані послуги з тимчасового розміщення (проживання) справляється на 12 годину поточної доби за місцевим часом.

10. Типи та характерні ознаки засобів розміщення, правила користування ними визначаються МКТ.

11. Державна класифікація засобів розміщення на відповідність певній категорії проводиться відповідно до законодавства.

12. Для проведення державних статистичних спостережень юридичні та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання) у колективних засобах розміщення, складають звіт відповідно до законодавства.

Зразки форм документів первинного обліку у сфері надання послуг з тимчасового розміщення (проживання) розробляє і затверджує МКТ.

13. Відповідальність за надання споживачам достовірної інформації стосовно послуг з тимчасового розміщення (проживання) та їх якості несуть юридичні та фізичні особи, що надають ці послуги, відповідно до закону.


Закон України "Про курорти"

З А К О Н   У К Р А Ї Н И
 
                           Про курорти
 
      ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 50, ст.435 )
 
 ( Із змінами, внесеними згідно із Законом
   N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006, ВВР, 2006, N 22, ст.184 )
 
 
 
     Цей Закон  визначає  правові,  організаційні,  економічні  та
соціальні засади розвитку курортів в  Україні  та  спрямований  на
забезпечення  використання  з метою лікування і оздоровлення людей
природних лікувальних ресурсів,  природних територій курортів, які
є надбанням народу України, та їх охорони.
 
                             Розділ I
                        ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
     Стаття 1. Визначення термінів
 
     У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
 
     курорт -  освоєна  природна  територія  на землях оздоровчого
призначення,  що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх
експлуатації   будівлі  та  споруди  з  об'єктами  інфраструктури,
використовується  з  метою   лікування,   медичної   реабілітації,
профілактики  захворювань  та  для  рекреації і підлягає особливій
охороні;
 
     лікувально-оздоровча місцевість - природна територія,  що має
мінеральні  та термальні води,  лікувальні грязі,  озокерит,  ропу
лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для
лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;
 
     особливо цінні  та  унікальні  природні  лікувальні ресурси -
ресурси,  які рідко (не часто) зустрічаються на території України,
мають  обмежене  поширення  або  невеликі  запаси у родовищах та є
особливо сприятливими  і  ефективними  для  використання  з  метою
лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;
 
     загальнопоширені природні  лікувальні ресурси - ресурси,  які
зустрічаються в різних регіонах України,  мають значні  запаси  та
придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації
та профілактики захворювань;
 
     медичний (бальнеологічний) висновок - це висновок,  зроблений
на  підставі  медико-біологічних  та  інших спеціальних досліджень
складу  та  властивостей  природних   лікувальних   ресурсів   про
можливість   їх   використання   з   метою   лікування,   медичної
реабілітації та профілактики захворювань;
 
     курортна справа - сукупність усіх видів науково-практичної та
господарської    діяльності,   спрямованих   на   організацію   та
забезпечення  лікування,  медичної  реабілітації  та  профілактики
захворювань із використанням природних лікувальних ресурсів.
 
     Стаття 2. Законодавство про курорти та його завдання
 
     Законодавство про курорти базується на положеннях Конституції
України ( 254к/96-ВР ) і  складається  з  цього  Закону  та  інших
нормативно-правових актів.
 
     Завданням законодавства  про курорти є регулювання суспільних
відносин у сфері організації і  розвитку  курортів,  виявлення  та
обліку    природних    лікувальних   ресурсів,   забезпечення   їх
раціонального видобутку,  використання і охорони з метою створення
сприятливих   умов  для  лікування,  профілактики  захворювань  та
відпочинку людей.
 
     Стаття 3. Принципи державної політики у сфері курортної
               справи
 
     Державна політика    України   у   сфері   курортної   справи
визначається Верховною Радою України і будується на принципах:
 
     законодавчого визначення   умов   і    порядку    організації
діяльності курортів;
 
     забезпечення доступності  санаторно-курортного  лікування для
всіх громадян,  в першу чергу для інвалідів,  ветеранів  війни  та
праці,  учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок
аварії на Чорнобильській АЕС,  дітей,  жінок репродуктивного віку,
які   страждають   на   гінекологічні   захворювання,   хворих  на
туберкульоз та хворих з травмами і захворюваннями  спинного  мозку
та хребта;
 
     врахування попиту     населення     на     конкретні     види
санаторно-курортних послуг   при    розробці    та    затвердженні
загальнодержавних і місцевих програм розвитку курортів;
 
     економного та     раціонального     використання    природних
лікувальних ресурсів і забезпечення їх належної охорони;
 
     сприяння перетворенню санаторно-курортного комплексу  України
у високорентабельну та конкурентоспроможну галузь економіки.
 
     Стаття 4. Види курортів
 
     За характером  природних лікувальних ресурсів курорти України
поділяються на курорти державного та місцевого значення.
 
     До курортів державного значення належать природні  території,
що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і
використовуються  з  метою  лікування,  медичної  реабілітації  та
профілактики захворювань.
 
     До курортів  місцевого  значення належать природні території,
що  мають   загальнопоширені   природні   лікувальні   ресурси   і
використовуються  з  метою  лікування,  медичної  реабілітації  та
профілактики захворювань.
 
     Стаття 5. Медичний профіль (спеціалізація) курортів
 
     Медичний профіль  (спеціалізація)  курортів  визначається   з
урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів.
 
     За своєю   спеціалізацією   курорти  поділяються  на  курорти
загального призначення та  спеціалізовані  курорти  для  лікування
конкретних захворювань.
 
     Медичний профіль   (спеціалізація)   курортів  установлюється
центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.
 
     Стаття 6. Природні лікувальні ресурси
 
     До природних  лікувальних  ресурсів  належать  мінеральні   і
термальні  води,  лікувальні  грязі  та озокерит,  ропа лиманів та
озер,  морська вода,  природні об'єкти і комплекси із сприятливими
для  лікування  кліматичними умовами,  придатні для використання з
метою   лікування,   медичної   реабілітації    та    профілактики
захворювань.
 
                            Розділ II
                  СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТОК КУРОРТІВ
 
     Стаття 7. Підстава для створення курорту
 
     Підставою для  прийняття  рішення  про  оголошення  природної
території курортною  є  наявність  на  ній  природних  лікувальних
ресурсів,   необхідної   інфраструктури  для  їх  експлуатації  та
організації лікування людей.
 
     Стаття 8. Клопотання про оголошення природних територій
               курортними
 
     Підготовку та  подання  клопотань  про  оголошення  природних
територій курортними  можуть  здійснювати  центральні  та  місцеві
органи виконавчої влади,  органи місцевого самоврядування або інші
заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни.
 
     Клопотання про  оголошення  природних  територій   курортними
мають  містити  обгрунтування  необхідності  оголошення  природних
територій   курортними;   характеристику   природних   лікувальних
ресурсів,      їх      лікувальних      факторів,     кліматичних,
інженерно-геологічних та інших умов,  сприятливих  для  лікування,
медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей
природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про
місцезнаходження,  розміри, характер використання та про власників
і  користувачів   природних   територій,   а   також   відповідний
картографічний матеріал.
 
     Клопотання про   оголошення  природних  територій  курортними
подаються до відповідних органів виконавчої  влади,  уповноважених
цим Законом здійснювати їх попередній розгляд.
 
     Стаття 9. Розгляд клопотань про оголошення природних
               територій курортними
 
     Клопотання про оголошення природних  територій  курортними  у
місячний термін розглядаються:
 
     щодо природних  територій  державного  значення  - спеціально
уповноваженим  центральним  органом  виконавчої  влади  з   питань
діяльності   курортів  з  урахуванням  пропозицій  Верховної  Ради
Автономної    Республіки    Крим,    обласних,    Київської     та
Севастопольської міських рад;
 
     щодо природних  територій  місцевого  значення - відповідними
місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.
 
     У разі   схвалення   клопотання   спеціально    уповноважений
центральний  орган  виконавчої  влади з питань діяльності курортів
або його місцевий орган погоджує це  клопотання  з  власниками  чи
користувачами земельних ділянок.
 
     На підставі   результатів   погодження  клопотань  відповідно
спеціально уповноважений  центральний  орган  виконавчої  влади  з
питань  діяльності  курортів,  його  місцеві  органи  забезпечують
розроблення проектів оголошення природних територій курортними.
 
     Стаття 10. Експертиза проектів оголошення природних територій
                курортними
 
     Проекти оголошення  природних територій курортними підлягають
державній екологічній та  санітарно-гігієнічній  експертизам,  які
проводяться відповідно до законів України "Про державну екологічну
експертизу" (  45/95-ВР  )  і  "Про  забезпечення  санітарного  та
епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ).
 
     Стаття 11. Прийняття рішень про оголошення природних
                територій курортними
 
     У разі  позитивного   висновку   державної   екологічної   та
санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних
територій курортними матеріали передаються:
 
     щодо курортів державного значення - спеціально  уповноваженим
центральним  органом виконавчої влади з питань діяльності курортів
до Кабінету Міністрів України;
 
     щодо курортів  місцевого  значення   -   місцевими   органами
виконавчої  влади  з питань діяльності курортів відповідно до Ради
міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласних,  Київської  та
Севастопольської міських державних адміністрацій.
 
     Рішення про   оголошення   природних   територій   курортними
територіями державного значення приймає Верховна Рада  України  за
поданням Кабінету Міністрів України.
 
     Рішення про   оголошення   природних   територій   курортними
територіями місцевого значення приймають Верховна Рада  Автономної
Республіки Крим,  обласні, Київська та Севастопольська міські ради
за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки  Крим,
обласних,   Київської   та   Севастопольської   міських  державних
адміністрацій.
 
     Стаття 12. Забудова курортів
 
     Забудова курортів здійснюється відповідно до  затверджених  у
встановленому  законодавством порядку генеральних планів курортів,
іншої містобудівної документації.
 
     Будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових
підприємств  та  інших  об'єктів,  не  пов'язаних безпосередньо із
задоволенням потреб відпочиваючих і  місцевого  населення,  потреб
курортного   та   житлового  будівництва,  або  таких,  що  можуть
негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється.
 
     Стаття 13. Надання земельних ділянок для створення або
                розширення курорту
 
     Надання земельних   ділянок   для  створення  або  розширення
курорту здійснюється у порядку,  встановленому Земельним  кодексом
України,  на підставі розроблення техніко-економічних обгрунтувань
використання землі та  проектів  відведення  земельних  ділянок  з
урахуванням     затверджених     округів    і    зон    санітарної
(гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.
 
     Земельні ділянки   курортів   використовуються   у   порядку,
визначеному   проектом   організації   використання  території  та
генеральним планом забудови курорту,  з дотриманням  вимог  статей
31, 32 і 33 цього Закону.
 
     Стаття 14. Розвиток курортів
 
     Розвиток курортів   здійснюється   згідно  з  довгостроковими
комплексними і цільовими державними та місцевими програмами.
 
     Програми розвитку  курортів  розробляються  на  основі  даних
кадастрів  природних лікувальних ресурсів,  об'єктивних показників
ефективності  лікування,  медичної  реабілітації  та  профілактики
захворювань,   результатів   спеціальних   наукових  досліджень  і
проектних  робіт,  фінансово-економічних   показників   діяльності
курортів.  При  цьому визначаються параметри та режим використання
природних  лікувальних  ресурсів  з  урахуванням  екологічних   та
санітарно-гігієнічних обмежень тощо.
 
     Містобудівна документація,    що    регламентує    всі   види
будівництва на території  курортів,  розробляється  відповідно  до
законів України  "Про  основи  містобудування"  ( 2780-12 ),  "Про
основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 )  та
інших  нормативно-правових актів і підлягає обов'язковій державній
екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам.
 
                            Розділ III
                      ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ
                       ЛІКУВАЛЬНИХ РЕСУРСІВ
 
     Стаття 15. Використання природних територій для діяльності
                курортів
 
     З метою організації діяльності курортів юридичні  та  фізичні
особи використовують спеціально визначені природні території,  які
мають мінеральні та термальні води,  лікувальні грязі та озокерит,
ропу лиманів та озер,  акваторію моря,  кліматичні,  ландшафтні та
інші умови,  сприятливі для лікування,  медичної  реабілітації  та
профілактики захворювань.
 
     Стаття 16. Виявлення та облік природних лікувальних ресурсів
 
     Виявлення природних  лікувальних ресурсів здійснюється шляхом
проведення   комплексних   медико-біологічних,    кліматологічних,
геолого-гідрологічних,   курортологічних  та  інших  дослідницьких
робіт.
 
     Медико-біологічна оцінка   якості   та   цінності   природних
лікувальних   ресурсів,   визначення   методів   їх   використання
здійснюються  центральним  органом  виконавчої  влади  з   охорони
здоров'я  на  підставі  даних  дослідницьких  робіт,  зазначених у
частині першій цієї статті.
 
     Визначені   за   результатами   геолого-розвідувальних  робіт
експлуатаційні  запаси  родовищ  лікувальних підземних мінеральних
вод,  лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до
природних  лікувальних  ресурсів,  затверджуються  та вносяться до
Державного  фонду  родовищ, корисних копалин України і передаються
для  використання  за  призначенням  відповідно  до  законодавства
України.
 
     Стаття 17. Надання природних лікувальних ресурсів у
                користування
 
     Родовища корисних   копалин,   що   належать   до   природних
лікувальних  ресурсів,  надаються  у  користування   юридичним   і
фізичним  особам  для  використання  з  метою лікування,  медичної
реабілітації  та  профілактики  захворювань.  Підземні  лікувальні
мінеральні води можуть використовуватися для промислового розливу.
Порядок надання у користування таких родовищ визначається Кодексом
України про надра та іншими актами законодавства.
 
     Державний нагляд  і  контроль  за  додержанням  правил і норм
використання природних лікувальних ресурсів здійснюють  центральні
органи виконавчої влади з нагляду за охороною праці,  з геології і
використання  надр,  охорони   здоров'я,   охорони   навколишнього
природного   середовища   та   ядерної  безпеки,  інші  спеціально
уповноважені органи виконавчої влади відповідно до закону.
 
     Стаття 18. Плата за спеціальне використання природних
                лікувальних ресурсів
 
     Спеціальне використання    природних   лікувальних   ресурсів
здійснюється за плату відповідно до Кодексу України про надра.
 
     Нормативи плати  за  користування   природними   лікувальними
ресурсами   та  порядок  її  справляння  встановлюються  Кабінетом
Міністрів України.
 
     Стаття 19. Розробка родовищ підземних лікувальних
                мінеральних вод, лікувальних грязей та інших
                природних лікувальних ресурсів
 
     Розробка родовищ  підземних  лікувальних   мінеральних   вод,
лікувальних  грязей  та  інших  корисних  копалин,  що належать до
природних  лікувальних  ресурсів,  здійснюється   за   спеціальним
дозволом   на   користування   надрами   в   порядку,  визначеному
законодавством  України.  (  Частина  перша  статті 19 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )
 
     Мінеральні води,  лікувальні грязі,  що належать до природних
лікувальних   ресурсів,   видобуваються   в  обсягах,  ліміт  яких
затверджується Державною  комісією  України  по  запасах  корисних
копалин.  Якість  природних  лікувальних  ресурсів регламентується
спеціальним медичним (бальнеологічним)  висновком,  який  визначає
кондиційний склад корисних і шкідливих для людини компонентів.
 
     Медичний (бальнеологічний)   висновок  надається  центральним
органом виконавчої влади з охорони здоров'я.
 
     Видобуток, підготовка,  переробка та  використання  підземних
лікувальних мінеральних вод,  лікувальних грязей та інших корисних
копалин,  що   належать   до   природних   лікувальних   ресурсів,
здійснюються  згідно  із  затвердженими проектами та встановленими
центральним органом виконавчої влади з  геології  та  використання
надр квотами.
 
     Відповідальність за  недотримання затверджених проектами умов
і  встановлених  квот  покладається  на  суб'єкт   підприємницької
діяльності,  який одержав у центральному органі виконавчої влади з
геології  та  використання надр спеціальний дозвіл на використання
надр  з  метою  експлуатації  родовищ  корисних копалин. ( Частина
п'ята  статті 19 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV
( 3370-15 ) від 19.01.2006 )
 
                            Розділ IV
                     ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ТА
                    ОБСЛУГОВУВАННЯ НА КУРОРТАХ
 
     Стаття 20. Організація лікування на курортах
 
     Організація лікування   на    курортах    спрямовується    на
забезпечення   громадян   природними   лікувальними   ресурсами  і
здійснюється  відповідно  до  науково  обгрунтованих  методик,  що
розробляються   для  кожного  виду  (типу)  природних  лікувальних
ресурсів і затверджуються центральним органом виконавчої  влади  з
охорони здоров'я.
 
     Направлення хворих на лікування в санаторно-курортні заклади,
незалежно від їх  форми  власності  і  відомчого  підпорядкування,
проводиться відповідно до медичних показань.
 
     Стаття 21. Організація обслуговування на курортах
 
     Організація обслуговування     на    курортах    здійснюється
санаторно-курортними закладами різних форм власності, створеними в
установленому  законодавством України порядку,  і спрямовується на
забезпечення   умов   для   повноцінного    лікування,    медичної
реабілітації   та   профілактики   захворювань   шляхом  прийняття
громадянами лікувальних процедур,  а також  забезпечення  належних
умов  їх  проживання,  харчування,  одержання  культурно-побутових
послуг.
 
     У разі виникнення у громадян,  які прибули на курорт, гострих
інфекційних  та  інших  захворювань,  а  також  різкого погіршення
здоров'я амбулаторна та стаціонарна медична допомога їм  надається
закладами  охорони  здоров'я  за  місцем  розташування  курорту  в
порядку, встановленому законодавством України.
 
     Порядок госпіталізації громадян, які перебувають на курортах,
встановлюється  центральним  органом  виконавчої  влади  з охорони
здоров'я.
 
     Стаття 22. Санаторно-курортні заклади
 
     Санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров'я,  що
розташовані на   територіях   курортів   і   забезпечують  подання
громадянам     послуг     лікувального,     профілактичного     та
реабілітаційного  характеру  з використанням природних лікувальних
ресурсів.
 
     Санаторно-курортні заклади     створюються     в     порядку,
передбаченому статтею 16 Основ законодавства України  про  охорону
здоров'я ( 2801-12 ) та іншими нормативно-правовими актами.
 
     Перелік видів   санаторно-курортних  закладів  затверджується
центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.
 
     Напрями спеціалізації      санаторно-курортних       закладів
визначаються   центральним  органом  виконавчої  влади  з  охорони
здоров'я  з   урахуванням   лікувальних   властивостей   природних
лікувальних ресурсів курортів.
 
     Типове положення      про      санаторно-курортний     заклад
затверджується Кабінетом Міністрів України.
 
                             Розділ V
               ЕКОНОМІЧНЕ ТА ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
              ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ КУРОРТІВ
 
     Стаття 23. Економічні заходи забезпечення організації та
                функціонування курортів
 
     Економічні заходи забезпечення організації та  функціонування
курортів передбачають:
 
     ведення Державного  кадастру  природних  лікувальних ресурсів
України, здійснення їх економічної оцінки;
 
     розробку та  здійснення  програм   збереження   та   розвитку
курортної галузі України та забезпечення її державної підтримки;
 
     податкові, митні,  кредитні  пільги,  що надаються у порядку,
встановленому законом,  і спрямовані  на  сприяння  збереженню  та
розвитку курортів;
 
     застосування спеціальних  платежів та зборів,  забезпечення в
установленому законодавством порядку компенсації збитків, завданих
внаслідок порушення законодавства про курорти;
 
     матеріальне та фінансове забезпечення курортної галузі.
 
     Стаття 24. Економічне обгрунтування розвитку курорту
                та економічна оцінка його природних лікувальних
                ресурсів
 
     Економічне обгрунтування   розвитку   курорту  та  економічна
оцінка його природних лікувальних ресурсів здійснюються відповідно
до  Державного  кадастру природних лікувальних ресурсів України на
основі спеціальних методик,  що розробляються і  затверджуються  в
порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
 
     Стаття 25. Фінансове забезпечення курортів
 
     Фінансування курортів   державного   та  місцевого  значення,
включаючи   розвиток   транспорту,   систем   водопостачання    та
каналізації,  телерадіомовлення  та  зв'язку,  енергозабезпечення,
проведення природоохоронних заходів,  здійснюється  відповідно  до
державних  і  місцевих  програм  за  рахунок джерел,  передбачених
законом України.
 
     Для цієї мети можуть також залучатися кошти  позабюджетних  і
благодійних  фондів,  кошти  підприємств,  установ,  організацій і
громадян.
 
     Стаття 26. Приватизація санаторно-курортних закладів
 
     Приватизація санаторно-курортних закладів,  що знаходяться на
територіях  курортів державного значення,  використовують природні
лікувальні ресурси зазначених  територій  і  на  момент  прийняття
цього  Закону  перебувають  у державній або комунальній власності,
забороняється.
 
     Приватизація спеціальних     санаторно-курортних     закладів
(дитячих,  кардіологічних,  пульмонологічних,  гінекологічних, для
лікування  громадян,  які  постраждали  внаслідок   Чорнобильської
катастрофи, для лікування хворих на туберкульоз, хворих з травмами
і  хворобами  спинного  мозку  та  хребта),  що   знаходяться   на
територіях  курортів  місцевого значення,  використовують природні
лікувальні ресурси зазначених  територій  і  на  момент  прийняття
цього Закону  перебувають  у  державній або комунальній власності,
забороняється. Приватизація інших санаторно-курортних закладів, що
знаходяться  або  створюються  на  територіях  курортів  місцевого
значення і використовують природні лікувальні  ресурси  зазначених
територій,  може здійснюватися в порядку, встановленому законами з
питань приватизації,  за умови  збереження  профілю  об'єктів,  що
приватизуються.
 
                            Розділ VI
                    САНІТАРНА ОХОРОНА КУРОРТІВ
 
     Стаття 27. Мета санітарної охорони курортів
 
     Метою санітарної  охорони  курортів  є  збереження  природних
властивостей    наявних    лікувальних    ресурсів,    запобігання
забрудненню,  пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів.
З цією метою  в  межах  курорту  встановлюється  округ  санітарної
(гірничо-санітарної) охорони.
 
     Стаття 28. Поняття округу санітарної охорони
 
     Округ  санітарної  охорони  -  це  територія земної поверхні,
зовнішній  контур  якої  збігається  з межею курорту. В межах цієї
території   забороняються   будь-які   роботи,  що  призводять  до
забруднення  грунту,  повітря,  води,  завдають  шкоди лісу, іншим
зеленим   насадженням,  сприяють  розвитку  ерозійних  процесів  і
негативно  впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та
екологічний стан природних територій курортів.
 
     Для курортів,  які  використовують родовища корисних копалин,
що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні
води,    лікувальні    грязі    тощо),    встановлюються    округи
гірничо-санітарної охорони.
 
     У разі використання пов'язаних між собою родовищ  мінеральних
вод,  суміжних  пляжів  та  інших  природних  лікувальних ресурсів
декількома курортами для них  може  встановлюватись  єдиний  округ
санітарної охорони.
 
     Стаття 29. Порядок встановлення меж та режиму округів і зон
                санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів
 
     Межі округів і зон  санітарної  (гірничо-санітарної)  охорони
курортів   державного   значення  затверджуються  Верховною  Радою
України одночасно з прийняттям рішення  про  оголошення  природних
територій курортними територіями державного значення.
 
     Межі округів  і  зон  санітарної (гірничо-санітарної) охорони
курортів місцевого значення  затверджуються  відповідно  Верховною
Радою Автономної   Республіки   Крим,   обласними,   Київською  та
Севастопольською міськими радами одночасно  з  прийняттям  рішення
про   оголошення   природних   територій   курортними  територіями
місцевого значення.
 
     Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної)  охорони
курортів  державного  значення  затверджуються Кабінетом Міністрів
України,  а  курортів  місцевого  значення   -   Радою   міністрів
Автономної    Республіки    Крим,    обласними,    Київською    та
Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до
статей 31, 32 і 33 цього Закону.
 
     Стаття 30. Зони округу санітарної охорони
 
     Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
 
     перша зона (зона суворого режиму);
 
     друга зона (зона обмежень);
 
     третя зона (зона спостережень).
 
     Встановлення меж   зон   санітарної  охорони  здійснюється  в
порядку розроблення проектів землеустрою.
 
     Стаття 31. Перша зона (зона суворого режиму)
 
     Перша зона (зона суворого режиму)  охоплює  місця  виходу  на
поверхню мінеральних вод,  території, на яких розташовані родовища
лікувальних  грязей,   мінеральні   озера,   лимани,   вода   яких
використовується для  лікування,  пляжі,  а також прибережну смугу
моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.
 
     На території   першої    зони    (зони    суворого    режиму)
забороняється:
 
     користування надрами,  не пов'язане з використанням природних
лікувальних ресурсів,  розорювання земель,  провадження  будь-якої
господарської  діяльності,  а  також  інші  дії,  що впливають або
можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних  процесів,  на
природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
 
     прокладення кабелів,  у  тому числі підземних кабелів високої
напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
 
     спорудження будь-яких  будівель   та   інших   об'єктів,   не
пов'язаних  з  експлуатаційним  режимом  та  охороною  природних і
лікувальних факторів курорту;
 
     скидання дренажно-скидних та стічних вод;
 
     влаштування стоянок автомобілів,  пунктів  їх  обслуговування
(ремонт, миття тощо);
 
     влаштування вигребів  (накопичувачів) стічних вод,  полігонів
рідких і твердих відходів,  полів фільтрації та інших  споруд  для
приймання  та знешкодження стічних вод і рідких відходів,  а також
кладовищ і скотомогильників;
 
     проїзд автотранспорту,  не пов'язаний з обслуговуванням  цієї
території,   використанням   родовищ   лікувальних   ресурсів  або
природоохоронною діяльністю;
 
     постійне і тимчасове  проживання  громадян  (крім  осіб,  які
безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
 
     На території  першої зони (зони суворого режиму) дозволяється
провадити  діяльність,   пов'язану   з   використанням   природних
лікувальних факторів,  на підставі науково обгрунтованих висновків
і  результатів  державної  санітарно-гігієнічної  та   екологічної
експертиз     виконувати     берегоукріплювальні,     протизсувні,
протиобвальні,  протикарстові та  протиерозійні  роботи,  будувати
хвилерізи,   буни   та   інші   гідротехнічні   споруди,  а  також
влаштовувати причали.
 
     Забудова цієї  території  (нове  будівництво,  реконструкція,
реставрація,   капітальний   ремонт   та   упорядкування  об'єктів
містобудування)   здійснюється   відповідно   до    законодавства,
державних    стандартів   і   норм,   затвердженої   містобудівної
документації.
 
     Стаття 32. Друга зона (зона обмежень)
 
     Друга зона   (зона   обмежень)  охоплює:  територію,  з  якої
відбувається стік поверхневих і грунтових вод до місця  виходу  на
поверхню  мінеральних  вод або до родовища лікувальних грязей,  до
мінеральних  озер  та   лиманів,   місць   неглибокої   циркуляції
мінеральних  та  прісних  вод,  які  формують  мінеральні джерела;
природні та штучні сховища мінеральних вод і  лікувальних  грязей;
територію,  на  якій  знаходяться  санаторно-курортні  заклади  та
заклади  відпочинку  і  яка  призначена  для   будівництва   таких
закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких
без дотримання вимог природоохоронного  законодавства  та  правил,
передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести
до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.
 
     На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
 
     будівництво об'єктів і споруд,  не пов'язаних з безпосереднім
задоволенням   потреб   місцевого   населення   та  громадян,  які
прибувають на курорт;
 
     проведення гірничих та інших видів  робіт,  не  пов'язаних  з
безпосереднім упорядкуванням території;
 
     спорудження поглинаючих колодязів,  створення полів підземної
фільтрації;
 
     забруднення поверхневих водойм під час  здійснення  будь-яких
видів робіт;
 
     влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а
також накопичувачів рідких і твердих відходів  виробництва,  інших
відходів,  що призводять до забруднення водойм,  грунту, грунтових
вод, повітря;
 
     розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
 
     здійснення промислової вирубки  зелених  насаджень,  а  також
будь-яке  інше  використання  земельних ділянок і водойм,  що може
призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
 
     скидання у  водні  об'єкти  сміття,  стічних,  підсланевих  і
баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних
(плавучих) засобів і трубопроводів.
 
     Усі багатоквартирні  будинки  в  межах  другої   зони   (зони
обмежень)  повинні  мати  водопровід  та  каналізацію.  Туалети  у
приватних  будинках  в  обов'язковому порядку мають бути обладнані
водонепроникними    вигребами.    Території   тваринницьких   ферм
асфальтуються   і   по  периметру  огороджуються  та  обладнуються
водовідвідними   канавами  з  водонепроникними  відстійниками  для
поверхневих  вод.  При  в'їзді  на  територію  ферм  споруджуються
капітальні санпропускники з дезінфекційними бар'єрами.
 
     У разі  масового   поширення   небезпечних   та   карантинних
шкідників  і  хвороб  рослин  у  парках,  лісах  та  інших зелених
насадженнях за погодженням з державною  санітарно-епідеміологічною
службою  дозволяється використання нетоксичних для людини і таких,
що швидко розкладаються  в  навколишньому  природному  середовищі,
пестицидів.
 
     Стаття 33. Третя зона (зона спостережень)
 
     Третя зона (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і
споживання гідромінеральних ресурсів,  лісові  насадження  навколо
курорту,  а  також  території,  господарське використання яких без
дотримання встановлених  для  округу  санітарної  охорони  курорту
правил   може  несприятливо  впливати  на  гідрогеологічний  режим
родовищ мінеральних       вод      і      лікувальних      грязей,
ландшафтно-кліматичні  умови  курорту,   на   його   природні   та
лікувальні фактори.
 
     На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
 
     будівництво підприємств,  установ  і організацій,  діяльність
яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови,  стан
повітря, грунту та вод курорту;
 
     спуск на  рельєф  неочищених промислових та побутових стічних
вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
 
     Третя зона  (зона  спостережень)  є  водночас  межею   округу
санітарної   охорони   курорту  і  на  її  території  дозволяється
проведення  видів  робіт,  які  не   впливатимуть   негативно   на
лікувальні  та  природні фактори курорту,  не погіршуватимуть його
ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов.
 
     Стаття 34. Санітарна охорона водопроводів і джерел
                водопостачання населених пунктів
 
     Санітарна охорона   водопроводів   і   джерел  водопостачання
населених  пунктів  у  межах  округу  санітарної  охорони  курорту
здійснюється в порядку, встановленому законодавством України.
 
                            Розділ VII
                       МОНІТОРИНГ І КАДАСТР
                   ПРИРОДНИХ ТЕРИТОРІЙ КУРОРТІВ
 
     Стаття 35. Моніторинг природних територій курортів
 
     З метою  забезпечення  збирання,  оброблення,  збереження  та
аналізу  інформації  про  стан  довкілля  і  природних лікувальних
ресурсів,  прогнозування  їх  змін   під   впливом   господарської
діяльності, а також розроблення науково обгрунтованих рекомендацій
для прийняття управлінських рішень створюється система  державного
моніторингу природних територій курортів.
 
     Моніторинг природних  територій курортів є складовою частиною
державної системи моніторингу навколишнього природного  середовища
і   здійснюється  в  порядку,  встановленому  Кабінетом  Міністрів
України.
 
     Стаття 36. Державний кадастр природних територій
                курортів України
 
     Державний кадастр  природних  територій  курортів  України  є
системою  відомостей  про  правовий  статус,  належність,   режим,
географічне   положення,   площу,   запаси  природних  лікувальних
ресурсів,  якісні характеристики  цих  територій,  їх  лікувальну,
профілактичну,     реабілітаційну,    природоохоронну,    наукову,
рекреаційну та іншу цінність.
 
     Державний кадастр  природних   територій   курортів   України
створюється   і   ведеться  спеціально  уповноваженим  центральним
органом виконавчої влади з питань діяльності курортів  у  порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України.
 
     Стаття 37. Державний кадастр природних лікувальних
                ресурсів України
 
     Державний кадастр природних лікувальних  ресурсів  України  є
системою відомостей про кількість,  якість та інші важливі з точки
зору лікування та профілактики захворювань  людини  характеристики
всіх природних лікувальних ресурсів, що виявлені та підраховані на
території України,  а також можливі обсяги,  способи та режими  їх
використання.
 
     Державний кадастр   природних  лікувальних  ресурсів  України
створюється  та  ведеться  в  порядку,   встановленому   Кабінетом
Міністрів України.
 
                           Розділ VIII
                ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ УПРАВЛІННЯ У
          СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ КУРОРТІВ, ТА ЇХ ПОВНОВАЖЕННЯ
 
     Стаття 38. Органи, що здійснюють управління у сфері
                діяльності курортів
 
     Управління у  сфері  діяльності  курортів  здійснюють Кабінет
Міністрів  України,  спеціально  уповноважений  центральний  орган
виконавчої  влади  з  питань  діяльності курортів,  Рада міністрів
Автономної Республіки Крим,  обласні,  Київська та Севастопольська
міські  державні  адміністрації,  інші  органи виконавчої влади та
органи місцевого самоврядування.
 
     Стаття 39. Повноваження Кабінету Міністрів України
 
     До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері  діяльності
курортів належать:
 
     1) реалізація державної політики у сфері діяльності курортів;
 
     2) забезпечення  розроблення і виконання державних програм та
прогнозів розвитку курортів;
 
     3) встановлення  норм  і   правил   користування   природними
лікувальними ресурсами;
 
     4) організація    ведення    державного    обліку   природних
лікувальних   ресурсів,   лікувально-оздоровчих   місцевостей   та
курортів;
 
     5) затвердження    режиму    округів    і    зон   санітарної
(гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення;
 
     6) проведення державної експертизи державних програм розвитку
курортів   і   генеральних  планів  курортів,  що  мають  державне
значення, та їх затвердження;
 
     7) затвердження   порядку   ведення   моніторингу   природних
територій  курортів  і  порядку  створення  та  ведення Державного
кадастру  природних  територій  курортів  України   і   Державного
кадастру природних лікувальних ресурсів України;
 
     8) затвердження  типового  положення  про санаторно-курортний
заклад;
 
     9) вирішення  інших  питань  у  сфері   діяльності   курортів
відповідно до законів України.
 
     Стаття 40. Повноваження спеціально уповноваженого
                центрального органу виконавчої влади з питань
                діяльності курортів та інших центральних органів
                виконавчої влади
 
     До повноважень спеціально уповноваженого центрального  органу
виконавчої влади з питань діяльності курортів належать:
 
     1) реалізація державної політики у сфері діяльності курортів;
 
     2) розроблення проектів загальнодержавних програм і прогнозів
розвитку курортів;
 
     3) координація діяльності курортних закладів  (незалежно  від
форм власності),  пов'язаної з використанням лікувальних ресурсів,
а  також  діяльності  підприємств,  установ  та  організацій,  які
обслуговують курорти;
 
     4) участь   у   створенні   Державного   кадастру   природних
лікувальних ресурсів України;
 
     5) організація  наукових  досліджень   з   метою   розширення
курортного  потенціалу  держави  та  підвищення  ефективності його
використання;
 
     6) здійснення контролю за додержанням державних стандартів  у
сфері санаторно-курортного лікування та відпочинку;
 
     7) ведення  Державного  кадастру природних територій курортів
України;
 
     8) вирішення  інших  питань  у  сфері   діяльності   курортів
відповідно до законів України.
 
     Міністерства, інші  центральні органи виконавчої влади беруть
участь у розробці та реалізації державної політики України у сфері
курортної справи в межах своєї компетенції, визначеної законами.
 
     Стаття 41. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки
                Крим, обласних, Київської та Севастопольської
                міських державних адміністрацій у сфері
                діяльності курортів
 
     До повноважень Ради  міністрів  Автономної  Республіки  Крим,
обласних,   Київської   та   Севастопольської   міських  державних
адміністрацій у сфері діяльності курортів відповідно належать:
 
     1) реалізація загальнодержавних і місцевих  програм  освоєння
земель   оздоровчого  та  рекреаційного  призначення,  генеральних
планів (програм) розвитку курортів;
 
     2) здійснення  контролю  за  раціональним   використанням   і
охороною   природних  лікувальних  ресурсів,  природних  територій
курортів і прилеглих до них округів санітарної охорони;
 
     3) затвердження   режиму    округів    і    зон    санітарної
(гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення;
 
     4) вирішення   інших   питань  у  сфері  діяльності  курортів
відповідно до законів України.
 
     Стаття 42. Повноваження органів місцевого самоврядування у
                сфері діяльності курортів
 
     До повноважень   органів  місцевого  самоврядування  у  сфері
діяльності курортів належать:
 
     1) затвердження       місцевих        програм        розвитку
мінерально-сировинної бази,  раціонального використання та охорони
природних лікувальних ресурсів;
 
     2) управління  курортами  місцевого  значення  відповідно  до
закону;
 
     3) погодження  видачі  дозволів  на  користування  природними
лікувальними ресурсами державного значення;
 
     4) видача дозволів на  користування  природними  лікувальними
ресурсами місцевого значення;
 
     5) здійснення контролю за використанням природних лікувальних
ресурсів;
 
     6) внесення до відповідних органів виконавчої влади клопотань
про оголошення природних територій курортними;
 
     7) оголошення   природних  територій  курортними  територіями
місцевого значення;
 
     8) вирішення  інших  питань  у  сфері   діяльності   курортів
відповідно до законів України.
 
                            Розділ IX
                  ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
                    ЗАКОНОДАВСТВА ПРО КУРОРТИ
 
     Стаття 43. Відповідальність за порушення законодавства про
                курорти
 
     Особи, винні  у  порушенні  вимог  законодавства про курорти,
несуть   цивільно-правову,   адміністративну    або    кримінальну
відповідальність відповідно до законів України.
 
                             Розділ X
                    МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО
 
     Стаття 44. Участь України у міжнародному співробітництві
 
     Україна бере  участь  у  міжнародному співробітництві у сфері
раціонального  використання  та  охорони   природних   лікувальних
ресурсів,   природних   територій   курортів  відповідно  до  норм
міжнародного права.
 
     Стаття 45. Міжнародні договори
 
     Якщо міжнародним договором,  згода  на  обов'язковість  якого
надана Верховною Радою України,  встановлено інші правила, ніж ті,
що містяться  у  законодавстві  України  про  природні  лікувальні
ресурси  та  природні  території курортів,  застосовуються правила
міжнародного договору.
 
                            Розділ XI
                       ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
 
     1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
 
     2. До приведення законів,  інших нормативно-правових актів  у
відповідність   з  нормами  цього  Закону  вони  застосовуються  у
частині, що не суперечить цьому Закону.
 
     3. Кабінету Міністрів України у шестимісячний термін:
 
     подати на розгляд  Верховної  Ради  України  пропозиції  щодо
внесення змін до законів України, що випливають з цього Закону;
 
     привести свої  нормативно-правові акти у відповідність із цим
Законом;
 
     забезпечити перегляд і скасування  міністерствами  та  іншими
центральними  органами  виконавчої  влади  України  прийнятих ними
нормативно-правових  актів,  що  не  відповідають  вимогам   цього
Закону.
 
 
 Президент України                                     Л.КУЧМА
 
 м. Київ, 5 жовтня 2000 року
          N 2026-III

 


Про заходи щодо розвитку туризму і курортів в Україні

З метою створення належних умов для розвитку сфери туризму і діяльності курортів, першочергового стимулювання в'їзного та внутрішнього туризму, розбудови сучасної туристичної інфраструктури і на підтримку пропозицій Національної ради з питань культури і духовності постановляю:

1. Оголосити 2008 рік Роком туризму і курортів в Україні.

2. Кабінету Міністрів України:

1) протягом 2007 року розробити та затвердити в установленому порядку Стратегію сталого розвитку туризму і курортів в Україні, передбачивши в ній, зокрема:

заходи із розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, а також екскурсійної діяльності, забезпечення належних умов безпеки туристів, захисту їх прав та законних інтересів;

заходи із стимулювання дитячого та молодіжного туризму як ефективного засобу оздоровлення та виховання підростаючого покоління;

запровадження нових та перегляд існуючих нормативних вимог до основних параметрів якості об'єктів туристичних і курортних послуг;

створення сприятливих умов для розвитку інвестування сфери туризму і діяльності курортів, запровадження механізмів стимулювання для будівництва нових та реконструкції наявних об'єктів туристичної та курортної інфраструктури;

здійснення заходів з посилення позитивного туристичного іміджу України на міжнародному туристичному ринку шляхом створення мережі туристично-інформаційних центрів в Україні та туристичних представництв за кордоном;

2) розробити комплекс заходів із забезпечення проведення у 2008 році Року туризму і курортів в Україні;

3) розробити та внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо внесення змін до Закону України «Про державні нагороди» стосовно встановлення почесного звання України «Заслужений працівник туризму України»;

4) передбачати у проектах законів про Державний бюджет України на 2008 та наступні роки бюджетні призначення на фінансування реалізації Стратегії сталого розвитку туризму і курортів в Україні, інших заходів щодо підтримки туристичної галузі та діяльності курортів.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям:

забезпечити розроблення комплексу регіональних заходів з підготовки та проведення у 2008 році Року туризму і курортів в Україні;

створювати сприятливі умови для розбудови туристичної галузі у регіонах, забезпечивши залучення інвестицій у будівництво та реконструкцію об'єктів туристичної інфраструктури;

забезпечити протягом 2007 року розроблення та внесення в установленому порядку проектів оголошення природних територій курортами державного та місцевого значення;

створити інформаційну базу даних інвестиційно привабливих об'єктів для розвитку туристичної сфери та діяльності курортів у регіонах;

разом із відповідними органами місцевого самоврядування здійснити заходи щодо розмежування земель державної та комунальної власності на курортних територіях;

провести інвентаризацію і резервування територій для розвитку курортів, здійснити заходи, спрямовані на збільшення площ земель оздоровчого та рекреаційного призначення, природно-заповідного фонду.

4. Державному комітету телебачення та радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів, передбачених цим Указом.

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

21 лютого 2007 року

Про Положення про Міністерство культури і туризму України

  У                   Про Положення про Міністерство
                    культури і туризму України
 
 
     1. Затвердити  Положення  про Міністерство культури і туризму
України (додається).
 
     2. Визнати такими, що втратили чинність:
 
     Указ Президента України  від  31  серпня  2000  року  N  1038
( 1038/2000 )  "Про Положення про Міністерство культури і мистецтв
України";
 
     Указ Президента України від 27 листопада  2001  року  N  1152
( 1152/2001 )   "Про  внесення  змін до Положення про Міністерство
культури і мистецтв України";
 
     пункт 6 змін,  що  вносяться  до  актів  Президента  України,
затверджених Указом  Президента  України  від 27 березня 2002 року
N 304 ( 304/2002 ) "Про  внесення  змін  до  деяких  положень  про
міністерства";
 
     Указ Президента  України  від  11  квітня  2002  року  N  331
( 331/2002  )   "Питання   Державної   туристичної   адміністрації
України";
 
     Указ Президента   України  від  8  жовтня  2002  року  N  912
( 912/2002 )   "Про  внесення  змін  до  Положення  про   Державну
туристичну адміністрацію України";
 
     пункти 31  і  47  змін,  що  вносяться  до  указів Президента
України, затверджених Указом  Президента  України  від  5  березня
2004 року  N  280  (  280/2004  )  "Про  внесення змін та визнання
такими, що втратили чинність, деяких указів Президента України".
 
     3. Кабінету Міністрів України привести  у  двомісячний  строк
свої рішення у відповідність із цим Указом.
 
 
 Президент України                                        В.ЮЩЕНКО
 
 м. Київ, 2 грудня 2005 року
          N 1688/2005
 
 
                                           ЗАТВЕРДЖЕНО
                                    Указом Президента України
                                від 2 грудня 2005 року N 1688/2005
 
                            ПОЛОЖЕННЯ
           про Міністерство культури і туризму України
 
 
     1. Міністерство культури і туризму України  (МКТ  України)  є
центральним    органом    виконавчої   влади,   діяльність   якого
спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
 
     МКТ України  є  головним  (провідним)   органом   у   системі
центральних  органів  виконавчої  влади із забезпечення проведення
державної політики у сферах культури,  туризму,  а також державної
мовної політики.
 
     2. МКТ  України  у  своїй  діяльності  керується Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України,  актами Президента України  та
Кабінету Міністрів України,  іншими нормативно-правовими актами, а
також цим Положенням.
 
     У межах своїх повноважень МКТ України  організовує  виконання
актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією.
 
     МКТ України  узагальнює практику застосування законодавства з
питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо
вдосконалення  цього  законодавства  та вносить їх у встановленому
порядку на розгляд  Президентові  України  та  Кабінету  Міністрів
України.
 
     3. Основними завданнями МКТ України є:
 
     1) участь  у  формуванні та забезпечення реалізації державної
політики у сферах культури,  туризму, діяльності курортів, а також
державної мовної політики;
 
     2) участь  у  формуванні  та  реалізації державної політики у
сфері захисту суспільної моралі;
 
     3) координація здійснення  центральними  органами  виконавчої
влади заходів з питань, віднесених до його відання;
 
     4) сприяння      створенню      умов      для     задоволення
національно-культурних потреб громадян України та  українців,  які
проживають   за   межами   України,   збереженню  і  популяризації
культурних надбань Українського  народу;  здійснення  міжнародного
співробітництва з питань, що належать до компетенції МКТ України.
 
     4. МКТ України відповідно до покладених на нього завдань:
 
     1) розробляє   та   вносить  до  Кабінету  Міністрів  України
пропозиції щодо формування державної політики у  сферах  культури,
туризму, діяльності курортів, а також державної мовної політики та
захисту суспільної моралі;
 
     2) бере в установленому порядку участь у формуванні  Програми
діяльності  Кабінету  Міністрів  України  та  розробленні проектів
Державної програми соціального і  економічного  розвитку  України,
Державного бюджету України на відповідний рік, інших прогнозних та
програмних  документів  економічного   та   соціального   розвитку
України;
 
     3) відповідно  до  законодавства  бере  участь  у  підготовці
проектів міжнародних  договорів  України,  готує  пропозиції  щодо
укладення   і   денонсації  таких  договорів,  укладає  міжнародні
договори, забезпечує виконання зобов'язань України за міжнародними
договорами з питань, віднесених до повноважень МКТ України;
 
     4) здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади
у сфері охорони культурної спадщини та  спеціально  уповноваженого
державного органу контролю за вивезенням,  ввезенням і поверненням
культурних цінностей;
 
     5) визначає перспективи і напрями розвитку, зміст спеціальної
освіти у сферах культури та туризму;
 
     6) розробляє  і  здійснює  заходи  щодо  створення  умов  для
відродження і  розвитку  культури  української  нації,  культурної
самобутності корінних народів і національних меншин України,  всіх
видів мистецтва,  самодіяльної  творчості,  осередків  традиційної
народної творчості, художніх промислів та ремесел;
 
     7) здійснює  заходи,  спрямовані  на популяризацію культурних
надбань Українського народу за межами України і світової  культури
в Україні,  залучає представників української діаспори до участі у
культурно-мистецьких процесах;
 
     8) здійснює  заходи  щодо  соціального  захисту   професійних
творчих   працівників   і   працівників  культури,  надання  таким
працівникам державної підтримки в реалізації їх творчих задумів;
 
     9) визначає  порядок  оформлення  та  видачі  свідоцтва   про
проведення   гастрольних   заходів,   формує   Єдиний  банк  даних
гастрольних заходів, що проводяться в Україні;
 
     10) відповідно   до   законодавства   забезпечує   здійснення
виставкової  діяльності,  уживає  заходів  щодо  захисту  об'єктів
інтелектуальної власності, реалізації авторських і суміжних прав;
 
     11) розробляє  вимоги  щодо  створення  на  території  кожної
адміністративно-територіальної   одиниці   соціально   необхідного
комплексу закладів,  підприємств,  організацій культури, нормативи
мінімального забезпечення громадян культурними послугами, здійснює
відповідно до законодавства контроль за додержанням  цих  вимог  і
нормативів;
 
     12) сприяє діяльності творчих спілок,  молодіжних, дитячих та
інших громадських організацій,  що функціонують у сферах культури,
мистецтва, кінематографії, туризму та діяльності курортів;
 
     13) організовує   в   межах   своїх   повноважень  проведення
міжнародних,  всеукраїнських, регіональних мистецьких фестивалів і
конкурсів,  оглядів,  мистецьких  аукціонів,  виставок-продажу  та
інших заходів з питань, віднесених до його компетенції;
 
     14) здійснює відповідно до законодавства функції з управління
об'єктами державної власності, що перебувають в його управлінні;
 
     15) відповідно до законодавства організовує та виконує роботи
із стандартизації;
 
     16) готує  пропозиції  та  вживає  відповідних  заходів  щодо
державної   підтримки  суб'єктів  господарювання,  які  здійснюють
діяльність у сферах, віднесених до компетенції МКТ України;
 
     17) здійснює  в  установленому  порядку  державну  реєстрацію
кіно- та відеофільмів;
 
     18) організовує   відповідно   до  законодавства  підготовку,
публікацію,  розповсюдження та тиражування  творів  літератури  та
мистецтва,    а   також   підручників,   посібників,   методичної,
мистецтвознавчої і культурологічної літератури тощо;
 
     19) порушує в установленому порядку  клопотання  про  надання
закладам   (установам)   культури,   музеям,  бібліотекам  статусу
національного;
 
     20) формує   Державний   реєстр   національного   культурного
надбання;
 
     21) організовує   в   установленому   порядку   конкурси   на
проектування пам'ятників і монументів;
 
     22) здійснює  організаційно-методичне  керівництво  у   сфері
музейної   справи,   контроль   за   станом   обліку,  збереження,
використання та  переміщення  державної  частини  Музейного  фонду
України,   сприяє   формуванню  сучасної  інфраструктури  музейної
справи,  розвитку музейної  мережі,  надає  дозволи  на  вивезення
пам'яток Музейного фонду України за межі України;
 
     23) сприяє  централізованому  комплектуванню  і  використанню
бібліотечних фондів;  здійснює координацію робіт  щодо  об'єднання
бібліотек в єдину бібліотечно-інформаційну систему;
 
     24) відповідно    до   законодавства   здійснює   координацію
діяльності бібліотек,  а також контролює діяльність бібліотек,  що
перебувають у державній та комунальній власності;
 
     25) встановлює критерії віднесення продукції до такої, що має
порнографічний характер;
 
     26) здійснює   заходи    щодо    вдосконалення    туристичної
інфраструктури, розвитку ринкових відносин у цій сфері;
 
     27) організовує    облік    туристичних   ресурсів   України,
забезпечує їх раціональне використання та охорону,  веде Державний
реєстр суб'єктів туристичної діяльності;
 
     28) сприяє  координації  діяльності суб'єктів підприємницької
діяльності,  їх  об'єднань,  що  здійснюють  діяльність  у   сфері
туризму;
 
     29) розробляє  пропозиції  щодо  вдосконалення  фінансових та
економічних нормативів,  системи фінансування, обліку та звітності
суб'єктів туристичної діяльності;
 
     30) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо спрощення
порядку  оформлення  візових  документів  для  туристів,  митного,
прикордонного та інших видів контролю;
 
     31) вживає  заходів  до  забезпечення  захисту прав іноземних
туристів в Україні та громадян України,  які здійснюють туристичні
подорожі за кордон;
 
     32) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо відкриття
за межами України туристичних представництв,  вивчає  та  аналізує
досвід іноземних держав щодо розвитку туристичної індустрії;
 
     33) бере    участь   у   розробленні   програм   облаштування
транспортних магістралей об'єктами туристичної інфраструктури;
 
     34) пропонує для спільного використання юридичними особами та
фізичними  особами - підприємцями,  що надають туристичні послуги,
знаки для товарів і послуг;
 
     35) бере  участь  у   вирішенні   питань   щодо   регулювання
діяльності пошуково-рятувальних служб у сфері туризму, розробленні
програм забезпечення захисту  та  безпеки  туристів  і  сприяє  їх
виконанню;
 
     36) розглядає  відповідно  до  законодавства  клопотання  про
оголошення природних територій курортними;
 
     37) веде  Державний  кадастр  природних  територій   курортів
України,   бере   в   установленому  порядку  участь  у  створенні
Державного кадастру природних лікувальних ресурсів України;
 
     38) сприяє  залученню  інвестицій  для   розвитку   культури,
туризму та діяльності курортів;
 
     39) в  установленому порядку здійснює інформаційну,  рекламну
та видавничу діяльність з питань,  що належать до повноважень  МКТ
України,  бере  участь  в  організації та проведенні вітчизняних і
міжнародних    виставок,    виставок-ярмарків,    методичних     і
науково-практичних семінарів, конференцій тощо;
 
     40) забезпечує   реалізацію   державної   політики   стосовно
державної  таємниці,  здійснює  контроль  за  її   збереженням   у
центральному апараті МКТ України,  на підприємствах,  в установах,
закладах та організаціях, що перебувають в його управлінні;
 
     41) вносить  у  встановленому  порядку  пропозиції   стосовно
відзначення   державними   нагородами,   зокрема  щодо  присвоєння
почесних  звань,   а   також   здійснює   нагородження   відомчими
заохочувальними відзнаками;
 
     42) організовує роботу з надання фізичним та юридичним особам
інформаційних  та  правових  послуг  з  питань,  що  належать   до
повноважень МКТ України;
 
     43) здійснює    організаційне   та   методичне   забезпечення
підготовки,  перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників,
зайнятих у сферах культури, туризму, діяльності курортів;
 
     44) погоджує  призначення  на  посади  та  звільнення з посад
керівників відповідних структурних підрозділів місцевих  державних
адміністрацій,    здійснює   координацію   діяльності   зазначених
підрозділів;
 
     45) здійснює інформування громадськості, зокрема через засоби
масової  інформації,  про  стан формування та реалізації державної
політики з питань, що віднесені до повноважень МКТ України;
 
     46) розглядає в установленому порядку  звернення  громадян  з
питань, віднесених до повноважень МКТ України;
 
     47) виконує інші функції, передбачені законодавством.
 
     5. МКТ України має право:
 
     1) одержувати  в установленому порядку від органів виконавчої
влади,  органів місцевого самоврядування,  підприємств, установ та
організацій  інформацію,  документи  і  матеріали,  необхідні  для
виконання покладених на нього завдань;
 
     2) залучати  в  установленому  порядку  спеціалістів  органів
виконавчої   влади,   підприємств,   установ  та  організацій  (за
погодженням з їх керівниками) для розгляду питань,  що належать до
компетенції МКТ України;
 
     3) в   установленому   порядку  скликати  наради,  утворювати
міжвідомчі  комісії,  експертні  та  консультативні  ради,  робочі
групи;
 
     4) представляти  Кабінет Міністрів України за його дорученням
у міжнародних організаціях,  зокрема під час укладення міжнародних
договорів.
 
     6. МКТ  України під час виконання покладених на нього завдань
взаємодіє з іншими органами виконавчої влади,  органами  місцевого
самоврядування,  об'єднаннями  громадян,  а  також  з відповідними
органами іноземних держав та міжнародними організаціями.
 
     7. МКТ України у межах своїх повноважень і на виконання актів
законодавства  України  видає  накази,  організовує і контролює їх
виконання.
 
     МКТ України в разі потреби  видає  разом  з  іншими  органами
виконавчої влади спільні акти.
 
     Нормативно-правові акти  МКТ  України підлягають реєстрації в
установленому законодавством порядку.
 
     Рішення МКТ України,  прийняті в межах  його  повноважень,  є
обов'язковими  для  виконання органами виконавчої влади,  органами
місцевого     самоврядування,     підприємствами,      установами,
організаціями та громадянами.
 
     8. МКТ  України очолює Міністр,  якого призначає на посаду за
поданням Прем'єр-міністра України та припиняє його повноваження на
цій посаді Президент України.
 
     Міністр має  заступників,  у тому числі одного першого,  яких
призначає на посади та звільняє з посад  у  встановленому  порядку
Президент України.
 
     Міністр розподіляє   обов'язки   між  першим  заступником  та
заступниками Міністра.
 
     9. Міністр:
 
     1) здійснює   загальне   керівництво   МКТ   України,    несе
персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом
Міністрів України за виконання покладених на Міністерство завдань;
 
     2) як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає  за
розроблення  і  реалізацію  державної політики у визначених сферах
діяльності, спрямовує і координує здійснення центральними органами
виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання;
 
     3) визначає   відповідно   до  законодавства  у  межах  своєї
компетенції політичні пріоритети,  стратегічні напрями роботи  МКТ
України та шляхи досягнення поставлених цілей;
 
     4) подає   в   установленому   порядку  на  розгляд  Кабінету
Міністрів  України  проекти  законів  України,  актів   Президента
України  та  Кабінету  Міністрів  України,  розробником яких є МКТ
України;
 
     5) погоджує проекти законів України, актів Президента України
та Кабінету Міністрів України з питань, що належать до компетенції
МКТ України;
 
     6) подає в установленому порядку  Прем'єр-міністрові  України
пропозиції  щодо  призначення  на  посади  першого  заступника  та
заступників Міністра;
 
     7) розподіляє   обов'язки   між   першим    заступником    та
заступниками Міністра;
 
     8) подає   Кабінету   Міністрів   України   пропозиції   щодо
утворення,  реорганізації  та  ліквідації  у  складі  Міністерства
урядових  органів  державного  управління,  а також призначення на
посади та звільнення з посад їх керівників, за поданням керівників
зазначених   органів  затверджує  в  межах  граничної  чисельності
працівників  Міністерства  граничну  чисельність  працівників  цих
органів,  погоджує  структуру,  штатний розпис,  кошторис видатків
урядових органів державного управління;
 
     9) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів,  головним
розпорядником яких є МКТ України;
 
     10) призначає  на  посади  та  звільняє  з  посад працівників
центрального апарату МКТ України;
 
     11) Підписує акти МКТ України;
 
     12) здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.
 
     10. Для  погодженого  вирішення  питань,   що   належать   до
компетенції  МКТ України,  обговорення найважливіших напрямів його
діяльності у Міністерстві утворюється колегія  у  складі  Міністра
(голова  колегії),  першого  заступника  та  заступників Міністра,
керівників урядових органів  державного  управління,  утворених  у
складі    Міністерства,    керівників    структурних   підрозділів
Міністерства.
 
     У разі потреби до складу  колегії  МКТ  України  можуть  бути
включені в установленому порядку інші особи.
 
     Члени колегії  затверджуються  та  увільняються від виконання
обов'язків Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра.
 
     Рішення колегії проводяться в життя наказами МКТ України.
 
     11. Для розгляду наукових рекомендацій з найважливіших питань
та  інших  пропозицій  у  МКТ  України можуть утворюватися наукові
ради, інші консультативні та дорадчі органи.
 
     Склад наукових рад, інших консультативних та дорадчих органів
і положення про них затверджує Міністр.
 
     12. Граничну  чисельність  працівників  апарату  МКТ  України
затверджує Кабінет Міністрів України.
 
     Штатний розпис і кошторис  видатків  МКТ  України  затверджує
Міністр за погодженням з Міністерством фінансів України.
 
     Структуру центрального апарату МКТ України, а також положення
про його структурні підрозділи затверджує Міністр.
 
     13. МКТ України є юридичною особою,  має самостійний  баланс,
рахунки  в  органах  Державного  казначейства України,  печатку із
зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
 
 Глава Секретаріату
 Президента України                                      О.РИБАЧУК
НОВОСТИ ТУРИЗМА
18.09.2015
Европейские страны закрываются от мигрантов, но не от туристов
Дипломатические ведомства Венгрии сообщили, что напряженная обстановка, вызванная рекордным наплывом беженцев, никак не скажется на туристах ..>>

17.09.2015
Консульства решили бороться с недостоверными документами
В случае отказа туристу в визе 100% штрафы по туру – другого пути нет ..>>

14.09.2015
Маврикий становится популярнее среди украинских туристов
Поток туристов из Украины на остров Маврикий в августе вырос на 69%. ..>>

10.09.2015
В Иордании заработал единый билет для туристов
С 1 сентября в Королевстве Иордании начал действовать единый туристический билет ..>>

08.09.2015
В Турции неожиданно закрылись три популярных отеля
Три турецких отеля оповестили о том, что не могут выполнить своих обязательств, поэтому туроператоры должны переселить отдыхающих в другие гостиницы ..>>

07.09.2015
Куда украинцы едут в бархатный сезон
Для тех, кто еще не успел посетить морские курорты в этом году, представляем ТОП-5 направлений «бархатного сезона» ..>>

СТАТЬИ
01.04.2015
Коммерческий директор компании Tez Tour Ukraine Аркадий Маслов рассказал Delo.UA, почему его компания передала обслуживание турецкого бизнеса группе компаний Kilit Global >>

29.09.2014
В Украине спрос на туры раннего бронирования снизился на 80%, а большая часть проданных туров приходится на граждан Беларуси и Молдовы. >>

20.08.2014
Согласно статистических данных Госпогранслужбы за семь месяцев текущего года украинцы приобрели на 30% меньше туров за рубеж, а иностранных туристов прибыло в нашу страну в два раза меньше по сравнению с прошлым годом. >>

АНОНСЫ СОБЫТИЙ
НОВОСТИ КОМПАНИЙ
21.04.2014
Турция - направление номер один летом 2014 года (TUI Ukraine)
По итогам пресс-клуба, который состоялся 17 апреля 2014 года в отеле Radisson Blu - Турция останется направлением номер один для украинских туристов в летнем сезоне 2014 года по количеству заявленных рейсов и соотношению цена-качество. ..>>

11.04.2014
Coral Travel предлагает акцию «2+2=2» для семейного отдыха с детьми
Специальное выгодное предложение от Coral Travel для отдыха с детьми в период с 01.04.2014 по 12.10.2014! ..>>

11.11.2013
Мировой лидер в туризме TUI покупает новые активы в Украине
Компания TUI Russia & CIS, подразделение группы TUI Travel PLC, объявляет о покупке активов и торговой марки туроператора Turtess Travel, одного из лидеров украинского рынка, специализирующегося на массовых направлениях. ..>>


Любое использование материалов сайта возможно
только при наличии активной ссылки на ТУРПОРТАЛ.com.ua.
© 2007-2018 ТУРПОРТАЛ.com.ua